МОТОРОШНИЙ КОНТЕКСТ КРЕМЛІВСЬКОЇ РИТОРИКИ «НЕМАЄ ВІЙНИ»
Російська влада заборонила ЗМІ називати вторгнення в Україну війною. Це не лише спроба представити щось неприємне у більш позитивному світлі, адже якщо немає війни, тоді не може бути і воєнних злочинів. Але жорсткі факти не можна замилити так легко. Світ не настільки дурний.
Комунальні служби у Санкт-Петербурзі пофарбували кригу на річці Фонтанці, щоби приховати слова «Війні – ні». Поліціант у Красноярську прибрав сніг, на якому хтось залишив таке саме повідомлення. Російські ЗМІ отримують строгі інструкції щодо того, щоби не називати вторгнення в Україну війною. Це є кричуща цензура та, отже, є прямим порушенням статті 29 Конституції Росії – дивіться нашу статтю тут. Але уникання слова «війна» не є лише якесь нерозумне перекручування – з цього випливають подальші глибокі та зловісні наслідки.
Війна, на жаль, є невід’ємною частиною історії людства. І весь той час, коли людство вело війни, існували правила воєнних дій. Ми знаходимо спроби визначити мінімальний рівень порядності у варварському акті війни у книгах отця Августина Християнської Церкви, у Корані, у принципах, визначених голландським філософом 17-го століття Гуго Гроцієм… У наші часи ці правила закріплені у низці угод, починаючи з Женевських конвенцій 1864 року. Імперська Росія та імператор Олександр II активно систематизували правила ведення війни та робили їх обов’язковими для усіх влад. Сукупність цих угод називається Міжнародним гуманітарним правом.
Нема війни, нема злочину
Але правила війни застосовуються лише на війні. Кожен російський школяр знає слова «У ніч на 22 лютого 1941 року нацистська Німеччина вчинила підступне вторгнення без оголошення війни»… Нацистська Німеччина не вважала війну проти Радянського Союзу війною проти правової одиниці, держави. Отже, правила ведення війни не застосовувалися. До російських військовополонених, на відміну від полонених із західних країн, не ставилися відповідно до Женевських конвенцій. Декілька днів після утечі Президента України Януковича наприкінці лютого 2014 року Президент Росії Володимир Путін оголосив, що будь-які договори з Україною з того моменту стають недійсними:
Коли ми говоримо, що це був антиконституційний переворот, ми отримуємо відповідь: ні, це не була збройна узурпація влади, це революція. Якщо це революція, тоді я не можу не погодитися з нашими експертами, що повідомляють, що це є нова держава, що утворилася на цій території. І з цією державою та відносно цієї держави ми не підписували жодних договорів, обов’язкових до виконання.
Путін тримається цього фігурального виразу, що Україна не є справжня країна, але територія, що перебуває під контролем хунти. Це також було ключовим елементом у потоці дезінформації, мішенню якої була Україна. У базі даних дезінформації, ключове слово «Державність України» згадується удвічі частіше, ніж дезінформація проти усіх Нордичних країн, узятих разом. Путін висловив претензії до України як до території, а не до справжньої країни, уже у своїй промові, що передувала вторгненню:
Усі ті схеми, що пов’язані з проєктом «Анти-Росії» є цілком очевидними для нас. І ми ніколи не збираємося приймати, що наші історичні землі та народи, що на них проживають, використовують проти Росії.
«Нема країни, нема вторгнення»
Отже, Росія з перспективи Кремля, не веде війну проти держави, але проводить спецоперацію проти – за словами Путіна – «неонацистів та наркоманів». І, знову ж таки, це не перекручує новини; ця перспектива має на меті звільнити Кремль від будь-яких зобов’язань як підписанта Женевських конвенцій. Логікою Кремля є те, що Україна не є державою, тому міжнародне право не застосовується. Україна – не країна, тому туди не можна вторгнутися. Це не війна, тому там не можуть чинитися воєнні злочини.
Очевидно, що це звичайні фантазії з боку Кремля. Не має значення, у якому обсязі машинерія Кремля перекручують усе: міжнародне право щодо збройного конфлікту застосовується навіть якщо не оголошено війну. Головні вимоги воєнної необхідності, розрізнення, пропорційності та уникання непотрібних страждань/дотримання гуманності не можуть бути скасовані.
Навіть якщо російське телебачення не демонструє, як російські сили бомбардують цивільних людей, світ знає, що Росія – підступно та без оголошення війни – атакувала Україну. Міжнародні установи виявляють та документують воєнні злочини. Тридцять вісім країн клопотали, щоби Міжнародний кримінальний суд розслідував війну Росії проти України.
Міжнародний суд ООН у Гаазі у понеділок, 7 березня, розпочав публічні слухання у справі за позовом України проти Росії: звинувачення в геноциді.
Злочинці відповідатимуть за свої дії.
