П’ять історичних стовпів імперської пропаганди Росії

Війна Росії проти України виходить далеко за межі воєнної агресії: вона сягає корінням у багатовікові історичні маніпуляції, спрямовані на виправдання імперських амбіцій. Спотворюючи спадщину Київської Русі, романтизуючи Радянський Союз і перекручуючи ключові історичні події, Москва створює міфи задля підриву суверенітету України.

Ці наративи вкрай потребують аналізу й обговорення, адже західна наука все ще залишається переважно русоцентричною. Упродовж десятиліть у західних школах і університетах розповідали про Україну, Грузію, Польщу й інші країни регіону крізь призму російської історії та ідеології. Це відображає російську імперську пропаганду, яка стверджує, що Україна є позбавленою ​​нації недодержавою, громадяни якої або хочуть бути росіянами, або (якщо вони цього не хочуть) — нацисти.

Цей наратив процвітає в сучасному інформаційному просторі. Аналогічна тенденція також відстежується у твітах Ілона Маска, який перетворив колишній Twitter у ехокамеру й платформу для російської пропаганди, посилюючи голоси, що увічнюють ці ідеї. Я й сама із цим стикалась. У 2023 році під час розмови на невеликому заході в Лондоні, пов’язаному з примусовою депортацією українців у Росію, одна жінка зациклилася на запитанні: «А що ви робитимете з усіма росіянами, які перебралися на окуповані території?». Складалося враження, що їй було байдуже до викрадених українських дітей, і вона думала лише про те, чи буде «покарано» дорослих росіян, які свідомо окупували чужі домівки.

У 90-х роках болгарська вчена Марія Тодорова запровадила поняття «балканізм», описуючи те, як Балкани зображуються вічним «іншим» у Європі. Чеський інтелектуал Мілан Кундера торкався схожих тем у своєму есе «Викрадення Заходу», де він підкреслював, що країни Центральної Європи, як-от Польщу й Угорщину, було маргіналізовано попри їхній внесок у розвиток європейських цінностей. Хоча він безпосередньо не використовував термін «деколонізація», на нього натякали всі наведені аргументи: ці нації втратили культурну незалежність під впливом Росії і досі залишаються не зовсім визнаними або часто розглядаються крізь призму Росії.

Ще раніше, у 1950-х роках, польський інтелектуал Чеслав Мілош порушував питання про те, як сприймають Центральну й Східну Європу. Таке колоніальне уявлення про наш регіон (і Україну зокрема) досі впливає на те, як трактують нашу історію, чиє життя цінується й чиї голоси чують. Деколонізація такого сприйняття є не просто питанням історичної справедливості. Це необхідно для усвідомлення подій сьогодення й формування більш справедливого майбутнього.

Розгляньмо п’ять історичних стовпів імперської пропаганди Росії та їх роль у формуванні сьогоднішніх наративів.

1. Київська Русь: неправдива історія походження Росії

Один із найстаріших і найпереконливіших міфів Кремля — твердження про те, що Росія походить від Київської Русі, середньовічної держави, що виникла в Києві в IX столітті. У період свого розквіту Київська Русь була політичним і культурним центром, що охоплював території, які зараз входять до складу України й західної частини Росії. Київ отримав титул «матері міст руських», що підкреслювало його роль безумовного центру держави.

Коли в 1721 році Московію перейменували на «Росію», це було не випадковістю, а спробою заволодіння спадщиною Київської Русі. Як пишуть українські історики Владислав Гаврилов і Анастасія Саєнко у своїй доповіді про історичний контекст російської пропаганди, у ХІХ столітті російські придворні історики запровадили термін «Київська Русь», щоб показати наступність між середньовічною державою та Російською імперією. Проте слід зазначити, що в середньовічних хроніках ніколи не використовували цей термін, оскільки Русь апріорі була Київською.

Цей наратив існує й донині. Називаючи Київську Русь своєю, Москва намагається підірвати історичну й політичну легітимність України, зображаючи Росію справжньою наступницею цієї середньовічної держави.

2. Християнство: зловживання вірою для розширення впливу

Християнство відіграє провідну роль в імперському наративі Росії. Москва часто змальовує себе захисницею православної церкви, виправдовуючи власні дії божественною місією із захисту спільної духовної спадщини.

Однак істина є набагато складнішою. Християнство прийшло на терени Київської Русі в 988–989 рр., задовго до початку існування Москви. Князь Володимир Великий навернув Русь у християнство, утвердивши Київ як духовний центр Східної Європи. Київська митрополія перебувала під юрисдикцією Константинополя, а не Москви, існування якої розпочалося лише п’ять століть потому.

Росія привласнює собі чужу історію, щоб претендувати на релігійну владу над регіоном, наполягаючи на тому, що Східна й Центральна Європа належить до її «канонічної території». Путін особисто увічнює цей міф, називаючи християнство «потужною об’єднувальною силою», яка начебто заклала основу російської нації. Водночас Російська православна церква активно підтримує пропагандистські й військові кампанії Кремля та навіть сприяє депортації українців з окупованих територій.

3. Переяславська угода: спотворений союз

Переяславська угода 1654 року — один із наріжних каменів російської пропаганди. Цей документ підписав Богдан Хмельницький, лідер українських козаків і складна історична постать, чиї дії призвели до страждань та загибелі багатьох українських євреїв і поляків. Він прагнув укласти союз задля захисту Гетьманату (української козацької держави), а також підписав військову угоду з Москвою, щоб протистояти загрозі з боку Польщі. Українці сприйняли цей момент як тимчасове партнерство, але Росія перейменувала його на акт «вічної єдності».

Згодом цей наратив став центральним в імперській міфології Росії. До кінця XVIII століття Москва використала цей союз як чудовий привід для приєднання українських територій, ліквідувавши Гетьманат і Запорізьку Січ до 1775 року. Згодом радянські історики зміцнили цей міф, зобразивши Переяславську угоду як акт «возз’єднання» братніх народів і водночас знецінивши самобутність України.

Путін продовжує експлуатувати цей міф, посилаючись на угоду як на доказ спільної спадщини, що виправдовує сучасне панування Росії. У його статті «Про історичну єдність росіян і українців», датованій 2021 роком, незалежність України розглядається як помилка, що потребує виправлення, тож цей наратив і тепер використовується для виправдання російської агресії.

4. Радянський Союз: імперія під прикриттям

Радянський Союз часто романтизують як добровільне поєднання рівноправних націй, однак насправді все було зовсім не так. Після проголошення незалежності в 1918 році Україна вела запеклу боротьбу за створення Української Народної Республіки. Українці неохоче прийняли більшовиків, не голосували за них і проводили масові повстання проти їх правління. Однак за відсутності зовнішньої підтримки Україну зрештою окупували більшовицькі війська й включили її до складу Радянського Союзу.

За радянської влади Україна пережила примусові депортації, культурне знищення й акти геноциду, зокрема Голодомор — штучно створений Сталіним голод, що забрав мільйони життів. Політику Москви було спрямовано проти української ідентичності, а її різноманітне населення, як-от євреї, кримські татари й інші національні меншини, розглядалося як загроза російському пануванню.

Західні вчені часто ігнорують колоніальний характер радянської влади, представляючи її як диктатуру, яка гнобила «власний народ». Проте Радянський Союз за своєю сутністю був проєктом російського імперіалізму. Цей вибірковий наратив дозволяє Росії прикрашати роль Радянського Союзу як колоніального гнобителя, увічнюючи міфи, які применшують експлуатацію Росією України й інших країн.

5. Друга світова війна: перекручування історії задля пропаганди

Міф про те, що Росія стала абсолютним переможцем у Другій світовій війні, є, мабуть, найстійкішим її наративом. Хоча російські солдати, безсумнівно, пожертвували власним життям, внесок інших країн, особливо України, намагаються затьмарити. На відміну від Росії, де було окуповано лише 3 % сучасної території, під час війни Україна повністю перебувала під нацистським контролем.

Кремль використовує цей наратив, щоб представити сучасні збройні конфлікти, як-от війну в Україні, як продовження боротьби з «нацизмом». День Перемоги 9 травня, роль якого за часів президентства Путіна суттєво зросла, став пропагандистським інструментом, який прославляє російський мілітаризм. Такі акції, як «Безсмертний полк», а також символи на кшталт георгіївської стрічки пов’язують радянську перемогу із сьогоднішніми воєнними діями Росії, сприяючи створенню наративу героїчного звільнення.

Насправді Україна відіграла вирішальну роль у війні й пережила повномасштабну нацистську окупацію. Як зазначив французький філософ і журналіст Бернар-Анрі Леві в моєму подкасті «Деколонізація», «Аушвіц» був звільнений саме завдяки українському підрозділу. Цей факт, як він наголошує, має важливе значення для розуміння історії війни. Проте путінська пропаганда прагне нівелювати внесок України й переключити увагу на Росію, ще активніше захищаючи її права на домінування в регіоні.

Висновки: спростування міфів

В основі імперських амбіцій Москви лежать п’ять стовпів історичної пропаганди Росії: Київська Русь, християнство, Переяславська угода, Радянський Союз і Друга світова війна. Ці міфи — не просто залишок минулого, адже вони формують теперішні дезінформаційні кампанії, які виправдовують російську агресію.

Викривши й розвіявши ці нісенітниці, ми зможемо краще зрозуміти історію Центральної і Східної Європи та не дозволимо Росії переписати її на власний розсуд. Підтримка України у відновленні її історії необхідна не лише для протидії дезінформації, але й для захисту майбутнього вільної та суверенної Європи.