Використання Кремлем нацизму як зброї інформаційного маніпулювання

Одержимість Росії представленням України в образі нацистської держави слугує для виправдання вторгнення, що триває, і відволікання від її власного історичного багажу. Цей маніпулятивний наратив, що є наріжним каменем кремлівської дезінформації, базується на історичному ревізіонізмі, щоб хибно зобразити Україну як притулок для фашистів. Це гротескне спотворення історії применшує жахіття нацизму й маніпулює громадською думкою як усередині країни, так і за її межами.

Кремль уже давно безцеремонно поводиться з історією, щоб зміцнити власну легітимність, особливо щодо свого минулого, пов’язаного з Другою світовою війною. У ній стверджується, що пакт Молотова — Ріббентропа (угода 1939 року між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом) був лише «необхідністю», а тому його не слід розглядати як співучасть у підживленні нацистських воєнних зусиль і прокладанні шляху до початку Другої світової війни. Применшуючи власну роль у підтримці нацистського режиму, Росія відволікає увагу від свого темного минулого, створюючи простір для висування безглуздих звинувачень на адресу України.

Твердження про «нацизм в Україні»

Після протестів на Євромайдані в 2013–2014 роках російські контрольовані державою та інші прокремлівські дезінформаційні ЗМІ неодноразово паплюжили український проєвропейський рух, називаючи його «нацистським переворотом», перетворюючи прагнення мільйонів українців до демократичних змін на змову ультраправих сил. Українські націоналісти, яких часто цитують задля доказу начебто нацистського характеру України, не мають великої влади в країні. Представники ультраправих сил здобули мінімальну підтримку на виборах в Україні у 2014 році, а до 2019 року були фактично маргіналізовані в політичному мейнстрімі.

Заява про «нацизм в Україні» мала подвійну мету. По-перше, вона демонізує уряд України, який за президента Володимира Зеленського (лідера єврейського походження, члени сім’ї якого загинули під час Голокосту) був названий «нацистським режимом». По-друге, вона зміцнює внутрішню підтримку Росії, посилаючись на святість перемоги Радянського Союзу над нацистами. Цей наратив перетворює вторгнення в Україну на кампанію з «денацифікації» — термін, який (якщо його позбавити історичного значення), стає інструментом виправдання жорстоких репресій і воєнних злочинів.

Кремлівський наратив із «денацифікації» набув обмеженого поширення також за межами Росії, зокрема серед маргінальних груп, які абсурдно зображають російське вторгнення як місію з «порятунку» України. Спотворюючи факти, Кремль прагне маніпулювати міжнародним сприйняттям і виправдати власну агресію, користуючись непоінформованістю світової спільноти щодо справжньої природи конфлікту.

Спотворення пам’яті про Голокост

Після початку повномасштабного вторгнення Росії прокремлівські ЗМІ вийшли за межі банального позначення України як нацистської: тепер, за підтримку України, вони виставляютьу цьому світлівесь Захід. Пропагандистський рупор зовнішньої політики Путіна Сергій Лавров зайшов так далеко, що звинуватив Захід у спробах знайти «остаточне рішення» для Росії. Ця заява є огидною образою пам’яті шести мільйонів євреїв і безлічі інших жертв, яких систематично вбивали під час Голокосту.

Минулого року кремлівський пропагандист Володимир Соловйов перейшов чергову межу в паплюженні пам’яті жертв Голокосту, спотворюючи значення слова «нацизм» і наполягаючи на тому, що «його не завжди слід ототожнювати з антисемітизмом», адже він також може виглядати як так звана «русофобія». Це відповідає традиційному прокремлівському сюжету щодо розмивання істинного значення нацизму та спроби відокремити нацистську ідеологію від її історичних коренів (наприклад, стверджуючи, що не має значення, чи є Зеленський євреєм, оскільки навіть у Гітлера «була єврейська кров», що є брехнею).

Межа між реальністю та вигадкою стирається, оскільки Кремль спотворює історію, щоб розпалити націоналістичні настрої, спровокувати насильство й узаконити війну. Використання нацизму як зброї інформаційного маніпулювання — це не лише банальна образа історичної пам’яті, але й інструмент руйнування.