Вшановувати пам’ять складно, але допоможе читання імен 29 і 30 жовтня (дата оновлення: жовтень 2022 р.)
Рік тому, у жовтні 2021 року, ми опублікували статтю з нагоди 30 жовтня — Дня пам’яті жертв політичних репресій у Росії. Відтоді відбулися серйозні події, найважливіші серед яких: повномасштабне вторгнення Росії в Україну, рішення російської влади ліквідувати організацію «Меморіал» (див. наше інтерв’ю тут). І останнє — «Меморіал» стала одним із трьох лауреатів, які отримали Нобелівську премію миру 2022 року. В офіційній заяві зазначалося:
«Лауреати Нобелівської премії миру представляють громадянське суспільство у своїх країнах. Вони протягом багатьох років відстоювали право критикувати владу й захищати основні права громадян. Вони докладали неймовірних зусиль, щоб задокументувати воєнні злочини, порушення прав людини та зловживання владою. Разом вони демонструють важливість громадянського суспільства для миру й демократії».
Цьогоріч небезпечно
Якщо минулого року згадувати й вшановувати жертв у Росії було складно, цього року робити це вільно та незалежно стало небезпечно. Причиною є репресивні дії російської влади, яка ініціює судові процеси й силами поліції жорстоко придушує мітинги та масові збори, організовані не владою. В інформаційній сфері незалежне громадянське суспільство стикається з наклепницькими кампаніями, покликаними очорнити його, назвавши «П’ятою колоною» чи «ворогами народу», яких, за словами Путіна, потрібно «виплюнути, наче муху».
Зберегти пам’ять
Щоб 30 жовтня не перетворилося на «день забуття», ви можете вшанувати пам’ять жертв, прочитавши онлайн історії про людей, різні місця, табори або в’язниці, задокументовані у вебархівах. Почніть звідси.
Жовтень 2021 року
Напередодні 30 жовтня, Дня пам’яті жертв політичних репресій у Росії, команда EUvsDisinfo поспілкувалася з Олександрою Полівановою, членом ради правління міжнародної неурядової організації «Меморіал». Вона живе в Москві та працює з «Меморіал» уже багато років.
1991 року в Росії рішенням уряду 30 жовтня було оголошено національним днем пам’яті. Російська неурядова організація «Меморіал», важливе місце в якій посідав лауреат Нобелівської премії миру Андрій Сахаров, відіграє центральну роль у документуванні репресій і допомагає вшановувати жертв. Її підтримують безліч спільнот по всій Росії, які допомагають, жертвуючи кошти, виконуючи волонтерську роботу або надаючи іншу підтримку.
Проте за останні роки «Меморіал» та інші неурядові організації зазнали тиску. Російська влада назвала їх «іноземними агентами», організувала проти них наклепницьку кампанію з фіктивними судовими процесами й дезінформацією, а також нещодавно здійснила напад на московську штаб-квартиру «Меморіал». Іншим прикладом є обвинувачення та вирок стосовно незалежного дослідника Юрія Дмитрієва, який повернув імена невідомим жертвам: вирок було також розкритиковано ЄС із закликами негайно звільнити Дмитрієва.
Напад на «Меморіал» — це напад на пам’ять
Олександра Поліванова пояснює: «„Меморіал“ — це громадська організація, сформована простими людьми й заснована на реальних цінностях суспільства, які суперечать нинішній політиці російської держави щодо її громадян. Я вважаю, що чинна влада найбільше боїться своїх громадян: їхніх поривів, думок, виборчих рішень та їхніх можливих дій».
Якщо неможливо заглушити послання, починається напад на авторитет і репутацію його посланця — «Меморіал». «Меморіал» заперечує тавро «іноземний агент». Олександра Поліванова стверджує: «„Меморіал“ точно не є нічиїм агентом. Ми працюємо для російського громадянського суспільства, якого боїться уряд». На її думку, закони сильно вплинули на численні неурядові організації. «Деякі неурядові організації були змушені закритися. Тим, які зуміли залишитися, дуже складно підтримувати звичну діяльність через непомірну бюрократію. До того ж стало складніше працювати із суспільством. „Меморіал“ — громадська організація. Ми часто співпрацюємо з партнерами: школами, музеями, університетами, бібліотеками тощо. Але всім цим установам фактично заборонено працювати з нами. Нарешті, найважливіше: ці закони жахливо впливають на людей, суспільство, атмосферу довіри та впевненості в суспільстві. Люди просто бояться всього, чого влада чітко не схвалює. Багато людей не знають, кому можна довіряти, не вірять одне одному. Вони вимикають своє критичне мислення».
Напад на головний офіс «Меморіал» у Москві стався 14 жовтня під час показу фільму «Ціна правди» про Голодомор, голод в Україні внаслідок примусової колективізації сільського господарства з ініціативи Сталіна. Реакція поліції здається дивною: замість того, щоб зосередитися на переслідувані зловмисників, яким вдалося втекти, і зацікавитися незвичною присутністю команди сумнозвісного «НТВ», поліція проводила обшуки найближчих офісів «Меморіал» і фіксувала дані присутніх глядачів.
Зліт популярності Сталіна
Усі ці події відбуваються на тлі повільної, але стабільної пропаганди сталінської системи в провідних культурних установах Росії та в усіх контрольованих державою ЗМІ.
Сталінський терор і репресії призвели до страждань і загибелі мільйонів людей. Так чи інакше, кожна російська сім’я зіткнулася з наслідками, часто фатальними, жорстокого режиму диктатора. Парадокс у тому, що популярність цього диктатора значно зросла, про що свідчать результати регулярних опитувань, які проводяться щорічно. У травні 2021 року великим вождем його вважали 56 відсотків, тобто вдвічі більше, ніж у 2016 році.
Не любити, але сформувати нове сприйняття Сталіна
Людське сприйняття зазвичай є складним явищем, чутливим до постійного впливу й підштовхування. Незважаючи на те що злочини Сталіна давно підтверджені документально, починаючи із «секретної доповіді» Хрущова в 1956 році, схоже, пам’ять про них згасає. Декілька людей, які пережили ті часи, можуть із перших уст розповісти про те, як на практиці відбувалися репресії, як арешти (найчастіше без вагомих підстав), абсурдні допити, тортури, ув’язнення, трудові табори призводили до деградації особистості.
Замість спогадів живих свідків громадський простір заповнив невичерпний потік оптимістичних документальних драм, фільмів, телесеріалів, творів мистецтва, показних і урочистих виставок про 1930-ті та 1940-ві роки. За останні десять років Сталін усе частіше став асоціюватися з постаттю великого й сильного лідера держави, який відігравав важливу роль у підтриманні стабільності, був безпосередньо причетним до промислового успіху СРСР, яким пишалися, а також одноосібно забезпечив перемогу у Великій Вітчизняній війні (Другій світовій війні).
Про зміни в Росії за останнє десятиліття свідчать два невеликі приклади: у 2009 році виникли громадські дискусії про те, чи варто повернути цитату, що вихваляє Сталіна, у вестибюль московського метро — цитату з гімну. Результат: ні, не можна. Через шість років, у 2015 році, унаслідок безперервного зомбування громадської думки, Сталін зайняв центральне місце в найпрестижнішому виставковому залі «Манеж», що розташований поруч із Кремлем, на виставці під назвою «Моя історія 1914–1945 років». Окрім виставки робіт у стилі класичного радянського реалізму, тут представлено найбільшу колекцію картин із зображенням Сталіна, написаних за останні десятиліття: Сталін на новому аеродромі, Сталін із дітьми, Сталін перший серед рівних поряд із тілом Леніна в мавзолеї, Сталін втішає Максима Горького перед смертю, Сталін звертається до партії тощо. Якщо коротко, ми повернулися в часи, які передували доповіді Хрущова 1956 року.
Моя історія — забудьте про ГУЛАГ
На виставці «Моя історія» переважали цитати Сталіна й вихваляння його правління. І лише в одному темному куточку можна було побачити мізерне й похмуре зображення табірної системи ГУЛАГ, але нікому воно не було цікаве. Уся увага була прикута до кричущих відеозаписів про прекрасне життя в сталінському СРСР. Просувався наратив про «обложену фортецю». У відеоінтерв’ю молоді росіяни розповідали про свої враження від виставки: тепер вони розуміють історію правильно. Звеличувався пакт Молотова — Ріббентропа з нацистською Німеччиною як політичний шедевр. І чому СРСР мав учинити по-іншому, якщо багато країн уклали пакти про ненапад з нацистською Німеччиною (на цьому також часто наголошує Путін), а звинувачувати в усьому слід Польщу. Тактика «А як щодо» в дії. З 2013 року виставка об’їздила Росію в легко адаптованому цифровому форматі й наразі є постійною експозицією в московському виставковому комплексі ВДНГ.
Ця ж модель оцінки ролі Сталіна простежується і в головних державних музеях Росії на виставках, присвячених армії, перемозі в Другій світовій війні або подіям 1930–1950-х років. Навіть якщо головною метою є не створення нового культу чи виховання любові до Сталіна, у результаті він отримав разючу популярність.
Читання імен жертв репресій 29 жовтня
Олександра Поліванова пишається тим, що у 2007 році «Меморіал» започаткував традицію громадських зібрань 29 жовтня. Люди можуть зібратися, щоб зачитати імена жертв політичних репресій. Дуже просто, дуже стримано. Лише ім’я та дата смерті чи зникнення. У Москві ця церемонія проходила біля меморіалу «Соловецький камінь», установленого організацією «Меморіал» у 1990 році навпроти будівлі служби безпеки НКВД (пізніше КДБ, а зараз ФСБ), і тривала годинами. Уже це є яскравим нагадуванням про масштабність репресій.
Цього року через ситуацію з COVID-19 церемонія буде проводитися онлайн, як і в 2020 році. 29 жовтня з 10:00 до 22:00 за московським часом відбуватиметься марафон, учасники якого підготували відео про людей, імена й пам’ятники. Пряма трансляція буде доступна на вебсайті «Меморіал» https://october29.ru/return-of-the-names.
