ПРОПАГАНДІ ТРЕБА ПРОТИСТАВИТИ МОВУ ЦІННОСТЕЙ

Андрій Архангельський — російський журналіст, колумніст, автор та культурний редактор тижневика «Огонек».

Андрій Архангельський також є одним із найактивніших коментаторів у Росії на тему дезінформації та пропаганди. Його роботи публікують видання «Карнегі», «Кольта», «Деловой Петербург», Коммерсантъ» та «Республика». Він регулярно виступає на радіо «Ехо Москви» та «Радіо Свобода», а також на телеканалах «Дождь» і «Настоящее время».

У цьому ексклюзивному інтерв’ю Андрій Архангельський ділиться аналізом природи прокремлівської дезінформації, специфічної мови пропаганди та причин її сплеску в Росії після 2014 року. Він також надає свої пропозиції щодо того, як можна протидіяти пропаганді.

Пропаганда в якості психологічної підтримки

Запитання: Перше запитання буде про термінологію. Якому терміну ви надаєте перевагу: пропаганда, фейки, дезінформація? Чи якомусь іншому?

Відповідь: Я віддаю перевагу терміну «пропаганда». Фейки та дезінформація — це інструменти, а пропаганда — більш широке, психолінгвістичне явище.

Ви здивуєтеся, але пропаганда спочатку спрямована не на інших, а на нас самих — для власного заспокоєння. Вона служить психологічною підтримкою для людей, які втратили сенс життя після розпаду Радянського Союзу.

Важко жити в глобалізованому світі, доводиться щохвилини приймати самостійне рішення — що робити, що правильно, що неправильно. Необхідно постійно шукати відповіді на складні питання. Пострадянські люди в Росії в цілому так і не змогли впоратися з цим викликом. Вони хотіли повернутися в простий світ, де «ми» — добро та правда, а всі інші — неправда або навіть зло.

Пропаганда приносить порятунок травмованій імперській свідомості. Вона повертає людям упевненість у власній правоті. Для підтвердження цього потрібні фейки та дезінформація.

Спрощення людського світогляду

Запитання: Чи можна дати загальну характеристику так званій «прокремлівській дезінформації»?

Відповідь: З 2014 року пропаганда була ситуативною та являла собою реакцію на український Майдан. Але десь із 2016 року вона почала охоплювати весь світ і сформувалася вже як світогляд.

Сьогоднішня пропаганда — це антимодерний проект, який протистоїть сучасності. За допомогою пропаганди Кремль намагається стати лідером світового консерватизму. При цьому він ніде не формулює власних цінностей. Дуже зручно, коли пропаганда не обмежена жодними рамками. Вона значною мірою будується на брехні через недомовки та натяки.

Наприклад, одним із найцікавіших її понять є термін «геополітика». Що означає це слово? Пропаганда виходить з того, що географія зумовлює поведінку та світогляд людини. Тобто, якщо ви народилися, наприклад, у Німеччині або Норвегії, то з ймовірністю 99% ви будете діяти так, як «зазвичай роблять німці» або «норвежці»…

Андрій Архангельський. Фото: Ганна Данілова

У пропагандистських ток-шоу про інші народи чи країни людей розглядають як шахові фігури: Слон ходить по діагоналі. Кінь рухається літерою Г. «Американці завжди роблять так і так по відношенню до Європи». «Європа завжди була проти Росії». Тобто, всі держави та люди мають якісь вроджені мотивації, що ніколи не змінюються.

Зручність цієї концепції в тому, що вона спрощує світ і пояснює, що від самої людини нічого не залежить, що людина приречена бути заручником історії. Хоча це дуже архаїчно, але це працює, бо спрощує світогляд людей.

Проблема в тому, що світ сьогодні насправді зовсім інший: не має значення, де ти народився — важливі твоя особистість, погляди, освіта.

«Найрозвинутіше суспільство у світі»

Запитання: Чи вважаєте ви, що ситуація з дезінформацією в Росії особлива? Чи її можна порівняти з ситуацією в інших країнах?

Відповідь: Для кожної колишньої імперії фантомний біль різний, але це все одно фантомний біль. Згадаймо, наприклад, Францію, коли вона втратила свої колонії, чи Англію. Звичайно, йдеться про постімперський синдром, і в цьому сенсі Росія не є унікальною. Але радянський месіанізм змішується в Росії зі звичайним імперським комплексом.

Насправді для того, щоб зрозуміти пропаганду, потрібно переосмислити феномен радянської людини. Не офіційні постулати, в які в Радянському Союзі вже в 1970-х роках ніхто не вірив, а саме поведінкові звички. Насильство було фундаментом радянської ідеології та стало частиною світогляду людей, частиною комунікативних механізмів пересічної людини.

Крім того, як пише соціолог Лев Гудков, радянські люди вважали, що вони є представниками найрозвинутішого суспільства у світі. Радянського Союзу вже немає, але звичка вважати себе носієм вищої істини залишилася. Звідси ця впевненість у власній правоті — на ній і грає пропаганда.

Вони не усвідомлюють силу демократії

Запитання: Які конкретні випадки дезінформації чи пропаганди ви могли би згадати як особливо яскраві та важливі для розуміння ролі, яку вона відіграє в сучасному російському суспільстві?

Відповідь: Останнім часом я цікавився тим, як пропаганда описує кризи та протести в Європі. Мігрантська криза 2016 року, нещодавні протести в Каталонії та у Франції — пропаганда буквально співає про це. Яскраві репортажі стверджують, що західна система крихка та невитривала. «Європу атакують мігранти!» «Табори біженців на вулицях!» «Від європейської ідентичності нічого не залишиться!» — пропаганда розповідає про це так, ніби відбувається кінець світу. «Десятки тисяч “жовтих жилетів” вийшли на вулиці Франції!»

Російське телебачення — це не про Росію: Читайте про недільний вечір на одному з провідних російських телеканалів НТВ.

Якщо вірити пропаганді, то це щось жахливе. Але насправді кризи та протести — це нормальне явище для демократії. Нерозуміння цих явищ дуже характерне для психології Кремля. Там не розуміють, що сила демократії полягає в довірі до людей.

Економіст Фрідріх Хайєк писав, що приватна економіка більш ефективна, ніж планова, тому що вона дозволяє приймати тисячі рішень самостійно, без допомоги держави Це стосується й суспільства: Якщо довіряти суспільству, то воно саме виробляє рішення щодо виходу з кризових ситуацій. Парламенти, політичні партії, вибори — все це переводить будь-які протести та кризи в Європі й Америці в правове русло.

Антизахідна пропаганда не просто вводить людей в оману — вона також позбавляє їх адекватності, відкидає в минуле та робить архаїчними. Тим самим вона шкодить, насамперед, власному суспільству.

Розмити межу між добром і злом

Запитання: Якій меті чи цілям, на вашу думку, служить дезінформація?

Відповідь: Її глобальна мета — знищити будь-які існуючі у світі цінності, особливо ліберальні. Її завдання — прищепити думку, що цінностей взагалі не існує, а є лише грубі інстинкти та звички. Що людина не може змінитися на краще. Що немає різниці між демократією й авторитаризмом, що «всі поводяться однаково погано». Зрештою, мета полягає у розмиванні межі між добром і злом (у Росії постмодернізм часто розуміють саме так, що, звісно, є помилкою). Коли ніхто ні в що не вірить, очевидно, зручніше вирішувати тактичні політичні завдання.

Але при цьому пропаганда служить і для задоволення власного егоїзму. Зараз сотні пропагандистів повністю вжилися в свою роль і відтворюють один нескінченний монолог, в якому «ми» — найрозумніші, а всі інші — дурні. Тому пропаганда сьогодні ніби розростається вшир, і кожен учасник робить свій внесок власними комплексами, фобіями, страхами та стереотипами. Пропаганда сьогодні виглядає як «мистецтво заради мистецтва».

Але маю сказати, що її цілі не лише практичні, вони ще й терапевтичні. Пропаганда дає можливість своїм адептам говорити те, що донедавна вважалося непристойним — наприклад, висміювати президентів та уряди інших країн. Ця «свобода від культури», як казав Фрейд, також приносить людям задоволення.

Крах із попкорном

Запитання: У деяких своїх статтях ви виділяєте російське слово «крах» (колапс, провал) як особливо важливе для дезінформації, чому це так? Ви можете пояснити, чому вирішили підкреслити саме це слово?

Відповідь: Слово «крах» походить від німецького «Krach», яке часто повторюється пропагандистами, коли вони говорять про кризи в західному світі. Термін прийшов із радянського марксизму, що обіцяв «неминучий крах капіталізму». Але зараз це поняття «краху» доповнилося релігійною есхатологією про «кінець світу».

Ця концепція зручна тим, що людині не потрібно нічого робити самостійно: все наперед вирішено історією. «Крах капіталізму» рано чи пізно станеться в силу дії «історичних законів». Тепер пропаганда проектує цю ідею на глобалізований світ.

Суть нової концепції краху полягає в тому, що глобалізований світ не витримав випробування лібералізмом і модерном, виявився занадто важким тягарем для людства — і тому консервативний поворот є неминучим.

Цей «крах» розуміється також як покарання Заходу за розпад Радянського Союзу. Зараз одна з найчастіших аналогій полягає в тому, що «доля СРСР чекає на Європейський Союз і США». Це абсолютно безпідставна ідея, але, знову ж таки, це моральна компенсація для травмованої пострадянської свідомості.

І знову ж таки, ця концепція «неминучого краху Заходу» не вимагає від споживача пропаганди жодних зусиль. Достатньо взяти попкорн і спостерігати по телевізору, як «Захід наближається до краху».

Протистояння пропаганді цінностями та фактами

Запитання: Що, на вашу думку, може становити загрозу для дезінформації? Чи можете ви навести конкретні приклади успішної «нейтралізації»? Які методи та підходи використовувалися в таких випадках?

Відповідь: Розумієте, пропаганда — це не просто слова й не просто механізми. Це своєрідна ідеологія, дух, який дає можливість споживачам відчути себе переможцями, причетними до вічної істини. Спробуйте нейтралізувати дух: «Ви брешете» або «всі брешуть однаково» — ось дві універсальні відповіді пропаганди на будь-які звинувачення. Я п’ять років вивчаю мову пропаганди, і, чесно кажучи, не уявляю сьогодні, який аргумент міг би змінити цей дух.

Справа в тому, що, викриваючи фейки, ми так чи інакше апелюємо до раціональних аргументів. Це факти, говоримо ми. Але пропаганда базується на ірраціональних підставах. Проведіть чергове розслідування або випустіть розвінчання — і люди будуть добре розуміти, що це, швидше за все, правда. Але при цьому вони впевнені, що у вищому розумінні «правда на нашому боці». І дрібна брехня в ім’я вищої істини не така вже і страшна.

«Ми можемо критикувати Сталіна, але не повинні висміювати його»: Андрій Архангельський пояснює реакцію Кремля на комедію «Смерть Сталіна» в колонці, опублікованій англійською мовою в газеті «Moscow Times». Зображення: Free Range Films.

Як не дивно, у глобальному сенсі пропаганді можна протиставити нову мову демократії. Пропаганда наполягає на тому, що лібералізм — це відсутність цінностей. Треба показати, що це не так. Необхідно перекласти демократію мовою цінностей, мовою універсальної етики. Ми повинні «знову зробити свободу великою» — і не тільки як термін із підручника економіки.

У певному сенсі треба ще раз пояснити, де сьогодні проходить межа між добром і злом. Тобто, пропаганді треба протистояти й на рівні цінностей, а не лише на рівні фактів.

Викриваючи брехню

Запитання: Окрім вашої роботи, чию роботу у сфері протидії дезінформації ви б виділили як таку, що заслуговує на визнання?

Відповідь: Я вивчаю пропаганду перш за все як лінгвістичний і культурний феномен. Вважаю, що це важливо. Але я також захоплююся людьми, які викривають конкретні фейки, брехню та дезінформацію. Це і Роман Доброхотов з його розслідуваннями, і Павло Канигін, і Сергій Пархоменко на «Ехо Москви», і команда телеканалу «Дождь», і багато інших.

Дебати в Росії

Запитання: Чи небезпечно критикувати дезінформацію в сучасній Росії? Чи є дискусії на цю тему абсолютно вільними?

Відповідь: Поки що ці дискусії можуть вільно вестися на невеликих майданчиках — в окремих виданнях, на конференціях, у правозахисних організаціях. Останнім часом люди навіть почали жартувати та співати пісні на тему пропаганди. Це свідчить про те, що вони вже стурбовані самим явищем пропаганди як таким. Але немає жодних гарантій, що навіть така локальна свобода вираження поглядів збережеться в майбутньому.

Інші статті з нашої серії інтерв’ю з російськими журналістами:

«Відволікання аудиторії від реальних проблем»: Щотижня Марія Борзунова викриває прокремлівську дезінформацію у своїй програмі «Фейкові новини» на незалежному телеканалі «Дождь».

«Інформаційна війна» — це термін, який Кремль використовує для виправдання дезінформації»: Роман Доброхотов став лауреатом Європейської премії преси 2019 року в номінації «Журналістське розслідування» за викриття дезінформації у справі Скрипаля.

«Пропаганда риє культурний рів між Росією та Європою»: Журналіст-розслідувач видання «Новая газета» Павло Канигін висвітлював справу МН17.