ЧИТАЙТЕ ЯКІСНІ МЕДІА, І ВАШ СВІТ БУДЕ ЗДОРОВИМ

Журналісти про дезінформацію. Частина 4: Україна

Чесна журналістика лежить в основі демократичного суспільства. З нагоди Всесвітнього дня свободи преси «EUvsDisinfo» публікує низку статей, надаючи голос незалежній журналістиці у країнах Східного партнерства. Частина 4. Україна

Представники «EUvsDisinfo» поспілкувалися з п’ятьма українськими журналістами, які поділяють пристрасть до якісної журналістики через ретельні дослідження та взаємодію з читачами, слухачами чи глядачами. Роман Коляда — журналіст і ведучий «Українського радіо» (Суспільне мовлення). Альона Романюк — шеф-редакторка проектів «По той бік новин» та coronafakes.com. Дмитро Тузов — ведучий «Радіо НВ». Олексій Мацука — шеф-редактор телеканалу «ДОМ», Мирослава Барчук — ведуча ток-шоу «Зворотний відлік» на телеканалі UA: Перший (Суспільне мовлення).

Від початку протестів на Майдані у 2013 році та збройного конфлікту, що розгорівся у 2014-му, частиною їхньої повсякденної роботи стала протидія дезінформації, яку розповсюджують як окремі особи, так і великі інформаційні мережі. Ми представляємо розповіді журналістів про їхній особистий досвід боротьби з дезінформацією у різноманітному медіа-середовищі України, наповненому важливими та часто вкрай емоційними дискусіями.

Чому журналістика для вас є особливо важливою?

Дмитро Тузов:

Роль журналістики полягає не лише в правдивому інформуванні людей, а й у протидії брехні у всіх її проявах. Вона має буквально «торпедувати» фейки, дезінформацію і маніпуляцію.

Альона Романюк:

Інформувати суспільство про важливе — це і є журналістика. Роз’яснювати незрозуміле. Звертати увагу на те, що замовчують. Викривати те, що приховують.

Роман Коляда:

Суспільство має право отримувати збалансовану, неупереджену, об’єктивну інформацію. Іноді журналістика — це збільшувальне скло, іноді — просто дзеркало. Але і те, і те має бути чистим та добре відполірованим.

Мирослава Барчук:

Журналістика — це майданчик для конструктивного суспільного діалогу, де медіа — це джерело інформації та посередник. Мені близька метафора «четвертої влади» — окремого, незалежного соціального інституту, залученого у непряме керування суспільством. Це інститут, який виконує надважливу функцію в рамках системи стримувань і противаг.

Мирослава Барчук — ведуча ток-шоу «Зворотний відлік» на телеканалі UA: Перший (Суспільне мовлення).

Чи часто ви стикаєтесь з дезінформацією?

Олексій Мацука:

Часто я сам стаю ціллю дезінформації. В нашій реальності, коли всередині України відбувається конфлікт, а частину наших територій окуповано, якщо ти український журналіст, ти вже апріорі є заангажованим для тієї чи іншої аудиторії. Але саме від нас залежить довіра аудиторії до нашого продукту.

Роман Коляда:

Дезінформація впливає на життя кожного. Коли потрапляєш у потік інформації, то постійно стикаєшся з дезінформацією, навіть якщо намагаєшся її відфільтрувати. Необхідно постійно бути насторожі, бо кількість фейків у медіаполі величезна. Доводиться весь час тренувати, так би мовити, «нерв критичного сприйняття».

Альона Романюк:

Стикаюся з нею постійно, оскільки працюю у сфері фактчекінгу. В українському медіапросторі багато спотворень і маніпуляцій. Можна сказати:

«Колись ми боролися за право говорити правду. Сьогодні ми боремося за те, щоб цю правду почули в морі дезінформації».

Як ви реагуєте на дезінформацію?

Альона Романюк:

Кілька років я працювала у піарі та кризових комунікаціях у соціальній сфері. В якийсь момент кількість цих фейків перейшла мою особисту межу, і я вирішила створити проект, який був би близький до простих людей і пояснював простою мовою, як працює дезінформація. Мені хотілося створити команду, до якої будь-хто може звернутися із проханням перевірити інформацію. Так виник проект «По той бік новин».

Альона Романюк — шеф-редакторка проектів «По той бік новин» та coronafakes.com.

Дмитро Тузов:

По-перше, я повідомляю про дезінформацію в ефірі «Радіо НВ». І ця інформація поширюється не лише на територію України. У «Радіо НВ» значна аудиторія в Росії та Білорусі, про що свідчать відгуки слухачів, які ми приймаємо всіма можливими каналами, включно із соцмережами.

Роман Коляда:

Іноді мені хочеться «закричати й видертися на стіну», якщо я вже стикався з тією дезінформацією у соцмережах. Ну а далі вже вмикаєш свій «внутрішній фільтр» та думаєш, як краще відреагувати, якщо людина не навмисно, а просто на емоціях щось опублікувала. Далі вже починаєш писати приватне повідомлення і робиш це якомога чемніше, бо втручаєшся в те, що, можливо, для людини вже стало дорогим. Якщо ж це зроблено свідомо, подаєш скаргу у Facebook. А якщо джерело з розряду ботів, то просто блокуєш чи ігноруєш.

Олексій Мацука:

Багато прикладів дезінформації щодо вакцинації — я часто стикаюся з цим. Чую від звичайних людей якісь вислови політиків, які ніколи таких фраз не казали. Коли тобі зрозуміло, що люди діють під впливом дезінформації, стає сумно і хочеться одразу писати про це.

Основний ризик дезінформації — це спотворення реальності, розповсюдження викривлених інтерпретацій, а не фактів, що безумовно впливає як на процес прийняття рішень, так і на процес керування суспільством.

Олексій Мацука — шеф-редактор телеканалу «ДОМ».

Мирослава Барчук:

Дезінформація та напівправда з’явились паралельно з достовірними новинами. І так продовжується з часів, коли Ґутенберґ винайшов друкарський верстат. Недоліком цифрової епохи є блискавична швидкість і жахливі масштаби поширення дезінформації. Я стикаюся з цим при написанні своїх статей. Я прошу людей, які пересилають подібну інформацію, надіслати докази та/або посилання на відповідні заяви. Не вигадані історії чи статті, а надійні посилання. Реакція людей, які вірять у конспірологічні теорії, зазвичай є дуже агресивною.

Що ви порадите людям, щоб протидіяти дезінформації та уникати її?

Альона Романюк:

Зупинити поширення брехні може кожен. Не поширюйте інформацію, якщо ви в ній не впевнені, не читайте «сайти-сміттярки» (сайти фейкових новин) та підтримуйте незалежну журналістику.

Дмитро Тузов:

Ігноруйте канали, відомі розповсюдженням прокремлівської дезінформації, або ті, що є підконтрольними диктаторам й олігархам, які мають монопольне становище на окремих ринках. Реагуйте на дезінформацію та повідомляйте про це там, де можете. Навіть в соціальних мережах. Перевіряйте інформацію в кількох джерелах — звертайтесь до тих медіа, до яких є довіра. Перевіряйте достовірність фотографії та відео на наявність сезонних невідповідностей одягу чи рослинності. Верифікуйте геолокацію, ландшафт місцевості, архітектуру. Як не дивно, навіть початковий аналіз дозволяє спростувати дуже багато фейків.

Дмитро Тузов — ведучий «Радіо НВ».

Олексій Мацука:

Дізнайтесь, хто є власником та головним редактором того чи іншого ЗМІ, та стежте за його сторінками в соціальних мережах. Вивчіть механізми подання скарг до незалежного органу саморегуляції журналістів у нашій країні. Не перевантажуйте себе інформаційними майданчиками. Оберіть той медіаресурс, про який точно відомо, хто його фінансує. Усвідомте, що медіа не є вашою прислугою і не зобов’язані відповідати вашим політичним та ідеологічним вподобанням.

Роман Коляда:

Користуйтесь надійними засобами масової інформації та ставтеся до всього критично. Коли бачите «драматичні» або шокуючі новини, перевіряйте їх в авторитетних джерелах. Якщо ви бачите явну дезінформацію в соціальних мережах, не коментуйте, а напишіть про це у приватному повідомленні, якщо це близька вам людина. Залишаючи коментар, ви сприяєте поширенню інформації в соціальних мережах. Так працюють алгоритми. Більше людей прокоментувало — більше людей побачило. Якщо особа налаштована вороже, ігноруйте або блокуйте її.

Роман Коляда — журналіст і ведучий «Українського радіо» (Суспільне мовлення).

Мирослава Барчук:

Не вірте ненадійним неперевіреним джерелам. Шукайте підтвердження у першоджерелах. Не поширюйте підозрілу, емоційну інформацію. Читайте далі заголовків. Фінансово підтримуйте якісні медіа. Читайте якісну та таку, що спонукає до роздумів, пресу, і ваш світ стане розумним і здоровим.

***

Ми продовжуємо серію статей, присвячених Всесвітньому дню свободи преси. Наступного разу поспілкуємось з журналістами в Азербайджані. Попередні статті: Частина 1. Білорусь; Частина 2. Грузія; Частина 3. Вірменія.