ЯК ПЕРЕКЛАСТИ ВИТРАТИ НА ДЕЗІНФОРМАТОРІВ?

Минулого тижня ми писали про нещодавню хвилю дезінформації щодо санкцій. Санкції, або ж професійною мовою ЄС— «обмежувальні заходи», входять до інструментарію, який країни використовують для перекладання витрат на інші (не)державні суб’єкти, що поширюють дезінформацію. Чому поширення дезінформації залишається привабливим варіантом втручання в інформаційний простір, і як цьому завадити? Представляємо огляд останніх досліджень, які відповідають на ці запитання.

Дезінформація: низька вартість, низький ризик і висока винагорода

Як розібратися в інфраструктурі, що породжує дезінформацію? У серпні минулого року Центр глобальної взаємодії (GEC) при Держдепартаменті США, уповноважений виявляти та знешкоджувати загрози з боку зловмисників, які використовують тактику дезінформації, запропонував придатну концепцію. Він визначив екосистему дезінформації та пропаганди Росії як:

сукупність офіційних, маріонеткових та невизначених комунікаційних каналів і платформ, які Росія використовує для створення та поширення неправдивих наративів.

Відповідно, він зробив висновок, що ця екосистема тримається на п’яти стовпах: офіційні урядові канали зв’язку, фінансовані державою глобальні канали розповсюдження інформації, розведення маріонеткових джерел інформації, перетворення соціальних мереж на зброю та дезінформація у кіберпросторі.

Джерело: GEC, серпень 2020 р., звіт «П’ять стовпів дезінформації».

Кремль несе пряму відповідальність за сприяння розвитку цих стовпів у рамках свого підходу до використання інформації як зброї. Він вкладає значні кошти у свої пропагандистські канали, розвідувальні служби та довірених осіб для проведення кампаній, яким властиві як зловмисна кіберактивність, так і дезінформація. Для поширення неправдивих та оманливих наративів прокремлівська екосистема також використовує ЗМІ, які маскуються під інформаційні сайти чи дослідницькі установи.

У вересні минулого року ми писали, що проектом федерального бюджету РФ на 2020 рік було передбачено виділення 92 мільярдів рублів (1,3 мільярда євро) на субсидії підконтрольним державі ЗМІ. Найбільшим бенефіціаром цих субсидій для ЗМІ став телеканал RT, який отримав майже 23 мільярди рублів (325 мільйонів євро). Це, звичайно, великі гроші. Але якщо за них можна купити дезінформований, роз’єднаний і знервований західний альянс, для Російської Федерації це вигідна угода, прямо мрія бухгалтера.

Оскільки поширення дезінформації пов’язано з відносно низькими репутаційними та фінансовими витратами й нечисленними ризиками, багато експертів пропонують демократичним країнам вживати заходів, спрямованих на накладання додаткових витрат на розповсюджувачів дезінформації. Джеймс Пеммент (з Фонду Карнеґі за міжнародний мир) радить ЄС розробити процедури, що впливали б на розрахунки зловмисників. Схожим чином Центр аналізу європейської політики рекомендує демократичним країнам підвищити витрати для розповсюджувачів дезінформації та режимів, які їх спонсорують і спрямовують, що може змінити їхній розрахунок ризиків і винагород.

План дій щодо європейської демократії

План дій щодо європейської демократії, опублікований 3 грудня 2020 року, визнає необхідність змінити розрахунок витрат і вигод правопорушників. Яким чином? З точки зору зовнішньої політики: шляхом розвитку інструментарію ЄС та нових інструментів протидії іноземному втручанню в інформаційний простір та операціям агентури впливу. Наразі ЄС вивчає нові можливості для перекладення витрат на правопорушників із повним дотриманням основних прав і свобод людини.

Але що саме інша сторона вважає витратами?

Вплив потребує розуміння. Якщо хтось хоче вплинути на чиїсь розрахунки економічної доцільності, потрібно знати, що саме він вважає витратами.

Робота Кіра Джайлза, що вийшла цього місяця, стосувалася саме цього питання щодо Росії. Згідно з цим дослідженням, багато хто на Заході вважає російські цілі та методи самогубними, хоча насправді вони дають цілком прийнятні результати згідно з власними розрахунками Москви. Такий розрив часто виникає через те, що Росія діє в рамках зовсім іншої системи державного управління та уявлень про міжнародні відносини, аніж західні ліберальні демократії.

Ґрунтуючись на кількох прикладах, пан Джайлз описує, як західні аналітики, дивлячись на Росію і намагаючись сприйняти її крізь призму ліберальної демократії, не бачать важливості колективістського державного управління. Вони не розуміють всієї сили ідеалу «нації». Дослідження показує, що у випадку Сирії російські військові операції створили нові гуманітарні проблеми та поставили під загрозу життя російських солдатів так, як це навряд чи зробила б західна країна, але всередині країни вони вважалися успішними. Зараз західні держави, намагаючись розробити політику щодо майбутнього Сирії, змушені враховувати Росію. Ось що важливо. Для російського режиму переваги бути впливовою політичною силою цінніші за витрати на вирішення гуманітарних проблем чи високі ризики для життя солдатів.

Стосовно переваг пан Джайлз нагадує нам про сувору реальність. На початку широкомасштабних дезінформаційних кампаній багато хто вважав, що дезінформація використовується для досягнення чітких політичних цілей. Однак пан Джайлз зазначає, що якщо подивитися, що вважалося нормальним в інформаційному просторі у 2020 році порівняно з 2015 роком, ви побачите, що прокремлівська дезінформація прискорила тенденції фрагментації, створення недовіри та породження альтернативних реальностей. Більше того, до неї долучається широкий спектр наслідувачів із США та інших країн.

Встановлення норм проти дезінформації

Санкції також можуть допомогти встановити певні норми щодо дезінформації. Дослідження Гаазького центру стратегічних досліджень (HCSS) демонструє цінність норм. Вони є потенційно важливими геополітичними інструментами. Динамічний характер норм робить їх більш гнучкою та швидкою альтернативою, ніж обов’язкове право. Тим не менш, вони можуть бути інструментом для встановлення передбачуваності та сигналізувати про досягнення міжнародного консенсусу щодо того, яка поведінка вважається неприйнятною.

Які є умови встановлення норм? Згідно з дослідженням HCSS, «Тільки звичка та повторення — особливо коли з ними не борються…». З цього можна зробити два висновки. По-перше, якщо хтось хоче встановити норму проти дезінформації, потрібно реагувати послідовно. По-друге, і це викликає дещо більше занепокоєння, якщо з поширенням дезінформації не борються, то, вочевидь, нормою вже є її дозволеність.