Жінки дають відсіч Путіну й Лукашенку
Міжнародний жіночий день — це можливість ушанувати пам’ять російських і білоруських жінок, які вступили в боротьбу з російською й білоруською державою, а також із прокремлівською дезінформацією та маніпуляціями.
Одним із прикладів цього є Юлія Навальна, дружина ув’язненого російського дисидента Олексія Навального, який раптово помер 16 лютого 2024 р. за підозрілих обставин у сибірській виправній колонії. Першого березня Олексія Навального поховали в Підмосков’ї. Усупереч Кремлю, тисячі росіян прийшли віддати шану під скандування антивоєнних гасел.
Президентка Європарламенту Роберта Мецола та Юлія Навальна, церемонія вручення Премії миру імені Сахарова 2021 р., пресслужба ЄП
Юлія Навальна зустрілася з лідерами ЄС 19 лютого. Виступаючи в Європейському парламенті 28 лютого, вона сказала: «Путін повинен відповісти за те, що він зробив з моєю країною. Путін повинен відповісти за те, що він зробив із сусідньою мирною країною. І Путін повинен відповісти за все, що він зробив з Олексієм».
Не дивно, що російські державні та прокремлівські інформаційні агентства миттєво напали на неї ще до того, як її чоловіка поховали. У типових статтях її називали «продавчинею ненависті» та «інструментом для розпалювання громадянської війни в Росії».
Проте автори інших статей використовували тактику, знайому спостерігачам російської дезінформації: вони критикували її як жінку, використовуючи шовіністичні формулювання. Наприклад, в одній зі статей англомовного видання «Правди» ішлося про те, що їй доведеться «знімати фільми-„викриття“ на YouTube», щоб заробляти гроші. В інших статтях її намагалися дискредитувати, стверджуючи, що вона «ледь змогла стримати посмішку», дізнавшись про смерть чоловіка, або що її поява на Мюнхенській конференції з безпеки «в ідеальній сукні та з макіяжем» була якоюсь підозрілою.
Інший приклад — Євгенія Кара-Мурза, дружина провідного опозиціонера й журналіста Володимира Кара-Мурзи, який відбуває рекордний 25-річний тюремний строк за критику вторгнення Росії в Україну, а це перевищує навіть радянські норми. Звичка Кремля використовувати драконівські вироки, щоб залякати людей до пасивності, не завадила Євгенії невпинно захищати інтереси свого чоловіка. Вона також брала участь у політичній боротьбі проти режиму Путіна, виступаючи на міжнародних зустрічах і працюючи директором з адвокації у Фонді «Вільна Росія».
Російські державні й прокремлівські ЗМІ споконвічно висміюють фемінізм і права жінок. Ця стратегія не є випадковою чи маргінальною. Образа та приниження незалежної жіночої діяльності є головною частиною супернаративу Кремля про «цінності під загрозою». Пригадаймо, як проросійські дезінформаційні ЗМІ використовують регресивні й насильницькі концепції жіночності та мужності, щоб підтримати правління Путіна.
Місце жінок у російській пропаганді й напади на Захід
Російські пропагандисти іноді полюбляють видавати себе за захисників жінок, особливо в тих країнах, де дислокуються солдати НАТО або спостерігачі ЄС. У 2017 р. в повідомленнях електронної пошти, надісланих литовським інформаційним агентствам, імовірно в межах російської дезінформаційної кампанії, німецьких солдатів навмисно звинувачували у зґвалтуванні неповнолітньої дівчини в Литві. У 2023 р. в Польщі місцеві інформаційні агентства звинуватили солдатів НАТО у використанні неповнолітніх дівчат як повій. У 2024 р. проросійський пропагандист використав азербайджанські джерела для поширення тверджень про те, що французькі солдати побили та зґвалтували 15-річну вірменську дівчину.
Іронія полягає в тому, що, хоча російські поширювачі дезінформації заявляють, що захищають жінок від хижаків НАТО, будь-який прогрес у контексті рівності жіночих прав або навіть будь-яку незалежну жіночу діяльність вони схильні описувати як екзистенційну небезпеку для «традиційних» суспільств. Навіть побіжний погляд на російську дезінформацію за останні декілька років показує одержимість Кремля, яка межує з патологією, тим, що «західні жінки» готові підірвати Росію зсередини, що фемінізм — це зло або що російська мужність перебуває в безпосередній небезпеці з боку Заходу.
Жіноча воля
Схоже, коментатори побоюються, що жіноча воля буде певною мірою руйнівною або такою, що дестабілізує путінську Росію. Вони — не перші, хто відчуває цей страх. Історично склалося так, що фашистські чи тоталітарно-автократичні суспільства завжди обожнювали жорстоку мужність, водночас нав’язуючи жінкам підлеглий статус інкубатора для чоловіків, переважно майбутніх солдатів, для участі у війнах, розпочатих правителем.
Тому, коли жінки наважуються відмовлятися від цих традиційно покірних ролей, реакція російських націоналістів виявляється в люті. Наприклад, у 2021 р. вони добряче запанікували, коли стало відомо, що Росію на пісенному конкурсі «Євробачення» представлятиме Маніжа — поп-співачка таджицького походження. Вони стверджували, що вчинок Маніжі був «украй образливим для соціальної категорії російських жінок».
Більш тривожний і недавній приклад стосується російської драматургині Світлани Петрійчук і театральної режисерки Жені Беркович. Цей дует поставив виставу «Фініст — ясний сокіл» про російських жінок, завербованих ІДІЛ. У п’єсі свідчення цих росіянок використовувалися для передачі антиекстремістських настроїв. Після дебюту в Москві у 2021 р. вистава була відзначена схвальними відгуками та двома національними преміями «Золота Маска».
Однак 5 травня 2023 р. ситуація змінилася. Петрійчук і Беркович були заарештовані та звинувачені у «виправданні тероризму». Докази здебільшого ґрунтуються на єдиному документі, який подали російські націоналістичні персонажі, що маскуються під науковців, серед яких «деструктолог» Роман Силантьєв. Відповідно до цього документа жінок звинуватили в тому, що вони пропагують суміш «ідеології ІДІЛ» і «радикального фемінізму», що є дивним поєднанням, зважаючи на жінконенависництво ІДІЛ. Влада утримувала цю пару в слідчому ізоляторі, і термін їхнього утримання подовжували декілька разів. Під час нещодавнього слухання, яке відбулося 7 березня, їхній термін утримання під вартою вкотре подовжили до 10 квітня, однак дати суду поки що не призначили. Можливо, не випадково Беркович відома своїми антивоєнними віршами.
Загалом незалежна жіноча діяльність погрожує зупинити або принаймні поставити під сумнів божевільне націоналістичне насильство, яке стоїть за вторгненням Росії в Україну, а також поставити під загрозу яскраво виражену боязку й реакційну ієрархію, яку підтримує це насильство.
Жінки-політики й активістки
Кремлю та його агентам особливо слід побоюватися незалежних жінок-політиків. Раніше ми згадували Юлію Навальну та Євгенію Кара-Мурзу.
Можна також згадати білоруську політикиню Світлану Тихановську, лідерку білоруської опозиції відтоді, як поліція Олександра Лукашенка ув’язнила її чоловіка Сергія Тихановського. Останній намагався балотуватися на президентських виборах у Білорусі 2020 р., але його взяли під варту перед голосуванням. Як і слід було очікувати, державні білоруські інформаційні агентства й коментатори називали Світлану Тихановську кухаркою та провідницею європейських феміністок, які намагаються зруйнувати традиційні білоруські цінності.
У Росії деякі жінки вже протестували проти того, як ведеться війна, хоча не всі з них заявляють, що виступають проти самої війни. Вони просто хочуть, щоби насильство припинилося. Проте, якщо війна закінчиться без тріумфальної перемоги Росії, правління Путіна може бути поставлене під сумнів.
Очевидний страх Кремля перед жіночою діяльністю виник не раптом. З цієї причини, крім названих вище жінок, ми також хотіли б згадати журналістку Ганну Політковську, убиту 7 жовтня 2006 р. Політковська працювала в незалежному виданні «Нова газета» (лауреат Нобелівської премії миру 2021 р.), вона сміливо повідомляла про звірства російських військових, скоєних у Чечні, а також написала відому книгу з критикою Путіна під назвою «Путінська Росія». Замовник її вбивства залишається невідомим. Одного з чоловіків, засуджених за її вбивство, нещодавно помилували після його участі в бойових діях в Україні.
У цей Міжнародний жіночий день EUvsDisinfo вшановує їх і багатьох інших, схожих на них, чиї імена ми не можемо публікувати тут.
