Ревіння російської військової машини нездатне приховати невпевненість Кремля
Немає ніякої кризи в Україні, а є неприкрита спроба Росії зруйнувати підвалини миру в Європі.
Ультиматуми, висунуті ще в грудні 2021 року під прикриттям так званих проектів договорів із США та НАТО, а також дипломатична риторика, яка відтоді надходила з Москви, дають зрозуміти, що Кремль нещирий у пошуках дипломатичного вирішення цієї кризи власного виготовлення.
Архітектура європейської безпеки на умовах Кремля
Росія продовжує порушувати міжнародне право та договори, тримаючи військову присутність у межах міжнародно визнаних кордонів Грузії, України та Молдови, а ще до того ж Росія прагне надалі розширити свою сферу впливу вглиб Європи.
Окрім України та Грузії, Кремль прагне обмежити суверенітет і свободу прийняття рішень сусідніх країн, у тому числі країн-членів ЄС, таких як Швеція та Фінляндія, або членів НАТО, наприклад, країн Балтії.
Імперські забаганки Кремля йдуть далі, і Москва висуває вимоги до НАТО відкотити межі альянсу до стану перед 1997 роком, тобто знехтувати бажанням десятків мільйонів громадян ЄС, які підтримали подання заявок своїх країн на приєднання до альянсу. На цьому тлі МЗС Росії розмірковує про східноєвропейські країни, які буцімто «осиротіли», коли від них пішли радянські окупаційні війська.
Зробіть гучніше дезінформацію
На підтримку цих імперських амбіцій і на догоду господарям у Кремлі, які все шукають втрачену велич, прокремлівські ЗМІ продовжують безперервний потік дезінформації, аби заплутати і ввести в оману як внутрішню, так і зовнішню аудиторію.
Прокремлівська дезінформація малює абсурдну картину, коли найбільша країна світу, яка має величезні збройні сили, начебто боїться значно меншого сусіда – України – який лише піклується про своє виживання як нації, територіальну цілісність та подальший демократичний розвиток. При цьому НАТО, альянс, створений для колективної обороні своїх членів, подається у прокремлівській пропаганді, як агресивний мілітарний блок, який планує атакувати Росію у будь-який момент, та як смертельна загроза, чим він звичайно ж не є.
На фоні пошуку та вигадування зовнішніх ворогів, російський режим всередині країни жорстко придушує голоси «Меморіалу» та інших організацій, які підтримують зв’язок російського суспільства з його минулим, а також демократичної опозиції.
Без права на існування
Російське керівництво та прокремлівські ЗМІ стверджують, що США є лиходієм, який контролює всю Європу, а тепер ще й штовхає Україну до війни з Росією. Нам також кажуть, що Україна є штучним утворенням, а не життєздатною суверенною державою поза межами великоросійської сфери впливу.
Ми чуємо цю нав’язливу дезінформацію роками, оскільки прокремлівські ЗМІ повторювали ті ж самі безпідставні заяви ще у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роках… Але на додачу президент Путін влітку 2021 року видав цілу статтю, де, по суті, стверджує, що вся історія, культура і традиції України є російськими. Все, аж до розвитку економіки і Радянської України.
Простіше кажучи, на думку Кремля, все хороше йде з Москви. А Київ і територія, відома як Україна, були і повинні бути невід’ємною частиною Великої Росії. Ідея незалежної України в цих наративах зображується якимось хворобливим виплодом поляків чи литовських лицарів, чи то їхніх імперіалістичних нащадків. У цих оповідках українцям відведено роль недолугого населення, обманутого корумпованими лідерами, які є маріонетками Вашингтона та Брюсселя, які організовують усякі «помаранчеві революції» на виконання вказівок західних держав.
Інформаційні повідомлення на федеральних телеканалах Росії із 21 по 24 січня 2022 року
«Якщодоїзм» про сфери впливу: Куба та Україна
Ще одне навмисне викривлення історії було виявлено у справі про кубинську ракетну кризу.
Риторика навколо кубинської кризи є хрестоматійним прикладом старої радянської інформаційної тактики «якщодоїзму», до якої вдаються при захисті концепції сфер впливу прокремлівські коментатори. Логіка тут така: Україна належить до російської сфери впливу так само, як і Куба належить до сфери США, оскільки США не погодилися на вступ Куби до Варшавського договору.
Однак, якщо детальніше розглянути цей закид, на поверхню випливають цікаві подробиці. Хоча суспільно-політична система Куби, була заснована на комуністичній ідеології, яка була ворожою до капіталістичної системи, США визнали Кубу. Режим Кастро поширював ідеологію соціалістичної революції всією Латинською Америкою та за її межами, аж до Ефіопії та Анголи, і це не призвело до вторгнення в Гавану. На острові було розміщено іноземні війська – частини Радянської армії.
Закид про Кубу та Організацію варшавського договору викриває ще одне хибне припущення: начебто до вступу у Варшавський договір країни добровільно подавали заявки, а дійсні країни-члени вирішували, чи приймати нових союзників. Насправді ж Варшавський договір був грубим інструментом для розміщення Москвою радянських окупаційних військ у східній Європі та політичного контролю над державами-членами.
Натомість західний альянс стоїть на діаметрально протилежних засадах. Тут суверенні держави самі вирішують чи подавати заявку на членство, чи ні, а також чи розміщувати в себе сили та засоби альянсу.
Побачити крізь туман дезінформації
Зараз, як ніколи, надзвичайно важливо ясно бачити крізь туман прокремлівської дезінформації, яка спрямована на розкол західної спільноти та на введення в оману громадян і лідерів західних країн.
В Україні немає жодної кризи, натомість є неприкрита спроба Росії застосувати силу, щоб зруйнувати безпекову архітектуру, яка забезпечувала мир і дотримання прав людини в Європі протягом останніх десятиліть.
Успішна та демократична Україна надихає громадян у таких країнах, як Білорусь і Росія, та дає їм надію, що зміни можливі і в них. Окрилені позитивним прикладом успішної сусідньої країни та впевнені у своїх силах, громадяни є смертельною загрозою для старіючих диктаторів.
