Чи варто довіряти опитуванням громадської думки в Росії?

Сьогодні, за кілька місяців після початку війни Росії проти України, багатьма простими росіянами починає поширюватися страх. Через закони про цензуру та репресивні дії російської влади, спрямовані на примусову демонстрацію лояльності режиму, повністю довіряти чесності соціологічних організацій у Росії, Білорусі чи будь-якому іншому автократичному суспільстві неможливо.

Під яким соусом подати

Влада використовує опитування як зброю для досягнення своїх політичних цілей, тому громадська підтримка того, що робить Кремль, має бути непохитною. Щоразу, коли корумповані лідери відчувають, що населення може критично ставитися до їхньої політики, навіть убивство– ключових діячів опозиції. Так само і фальсифікація загарбницької війни в Україні (яку в Кремлі називають «спеціальною військовою операцією») є дуже показовими для цих тенденцій.

Державний соціологічний центр ВЦВГД, створений на базі науково-дослідного відділу Міністерства соціального забезпечення СРСР, нещодавно опублікував ще одне опитування від 5 березня 2022 року, і, за даними ВЦВГД, 84% респондентів довіряють російській армії, а 71% респондентів підтримують «спеціальну військову операцію».

Інша дійова особа в цій галузі — дослідницька група Russian Field, яка називає себе незалежним агентством, — повідомила, що за результатами опитування, проведеного в період з 26 по 28 лютого 2022 року, дії Росії підтримують 58,8% респондентів.

Опитування, проведене британським агентством Savanta ComRes 23 лютого 2022 року, показало, що 50% респондентів підтримали б застосування Росією сили для запобігання вступу України в НАТО.

Схоже, що чим далі соціологічне агентство від Кремля, тим меншу підтримку політики Путіна воно демонструє. Навіть 50-відсоткова підтримка війни Путіна є значною цифрою, але російська держава, яка все більше діє як Радянський Союз з його жорсткою цензурою та державним контролем, хоче бачити переважну більшість.

Інше опитування ВЦВГД від 5 квітня 2022 року показало ще більшу підтримку війни: за неї висловилися 74% респондентів, що на 3 відсоткові пункти більше, ніж у попередньому опитуванні. Ця інформація не підлягає незалежній перевірці, як і результати інших опитувань, проведених державними соціологічними агентствами. Видається показовим, що підтримка війни дійсно зростає на початку квітня. Це був період, коли російські війська були відкинуті від Києва та 1 квітня почали з’являтися повідомлення про звірства, подібні до тих, що сталися в Бучі, а прокремлівські ЗМІ почали це спростовувати, — див. більше тут.

Формулювання

Поряд із фальсифікацією результатів опитувань та анкетувань, ще однією пасткою, яка може сприяти маніпуляціям, є спосіб формулювання питань. Питання про спеціальну військову операцію, швидше за все, отримає набагато більше підтримки, ніж питання, в якому фігуруватиме повномасштабна війна.

Незалежна російська соціологічна організація Левада-Центр досліджує цей аспект: як різні формулювання одного питання сприяють або не сприяють підтримці війни Путіна та Росії в Україні. Згадуючи відомі слова «Чи хочуть росіяни війни?», щойно у питаннях використовується слово «війна» або «військовий конфлікт», то зазвичай понад 2/3 респондентів не хочуть підтримувати війну або відмовляються відповідати. Це нагадує тенденції 2008 року: те, що більшість людей називає війною Росії у Грузії/Південній Осетії, з метою отримання більшої підтримки називається «примусом до миру».

Певною мірою та незалежно від країни чи контексту результати всіх опитувань залежать від того, як поставлено запитання. Ця різниця полягає в створених умовах і в тих маніпуляціях, які здійснюються в Росії та Білорусі.

Тим часом у Білорусі

У Білорусі, яка є найближчим союзником Росії, пішли ще далі та заборонили усі опитування громадської думки, крім тих, що проводяться уповноваженими агентствами напередодні президентських виборів у серпні 2020 року.

Онлайн-опитування, яке провело у травні 2020 року Радіо Свобода, показало, що Олександра Лукашенка підтримує лише 1% респондентів. Інші онлайн-опитування показали, що його підтримують не більше 6%. Побачивши, що Лукашенко безнадійно відстає, влада в Мінську наклала повну заборону на проведення незалежних опитувань.

У грудні 2020 року німецький Центр східноєвропейських і міжнародних досліджень провів опитування щодо результатів президентських виборів у Білорусі, яке показало, що за лідера опозиції Світлану Тихановську проголосували 53%, а за Лукашенка — 17%. Не дивно, що білоруський режим змусив Тихановську залишити країну. Зараз вона перебуває в сусідній Литві. Здебільшого її підтримали молоді білоруси, які живуть у великих містах та/або працюють у приватному секторі. Різницю між непрофесійними онлайн-опитуваннями (не більше 6% за Лукашенка) та німецьким опитуванням (його підтримали 17%) можна пояснити тим, що молоді люди є більш активними користувачами Інтернету, ніж представники старшого покоління. Як і очікувалося, опитування, що контролюються державою, більшою мірою підтримують Лукашенко. 72% респондентів висловили підтримку політики Лукашенка в опитуванні, яке в листопаді 2021 року проводив аналітичний центр EcooM. Незалежного підтвердження цих результатів немає.

Будьте скептиками

Грубо кажучи, поки Путін і Лукашенко залишаються при владі в Москві та Мінську, до результатів опитувань і виборів слід ставитися з великою долею скептицизму. Цифри можуть дещо коливатися, але народна підтримка влади буде передбачувано переважною.

Просте питання може підірвати довіру населення до результатів контрольованих державою опитувань громадської думки. Якщо ці два автократи дійсно мають таку переважну підтримку населення, чому результати виборів постійно фальсифікуються, а звичайні протести жорстоко розганяються?

Справжні кольори

Щоб знайти правильну відповідь, треба вирватися із замкнутого кола пропаганди, дезінформації та маніпуляцій. Зараз важко точно визначити, наскільки насправді міцною є підтримка.

Ще одним характерним показником підтримки війни/конфлікту/спецоперації є готовність взяти до рук зброю та прийняти особисту участь. Зазвичай це виражається у бойовому дусі чи моральному стані військ. Вагання Путіна та російського уряду щодо значного збільшення масштабів мобілізації чи кількості призовників в умовах нестачі кадрів у передових частинах, схоже, частково пов’язані з небажанням перевірити реальний рівень народної підтримки, а частково — зі складністю швидко перетворити це на ефективну бойову силу.

Михайло Ходорковський, колишній російський нафтовий магнат, що перебуває у вигнанні, «путінський в’язень №1» протягом 10 років, а згодом засновник руху «Відкрита Росія», також налаштований скептично. Він вважає, що «опитування, яке проводиться в умовах диктатури, особливо в умовах війни, нічого не значить. Лише невелика частина наважиться відповісти, і багато хто з них будуть занадто налякані, щоб сказати те, що вони насправді думають. Проте, слід визнати, що підтримка війни є масовою. Люди знають, що щось не так, але або бояться чинити опір, або просто не знають, як це зробити».