Мудрість, істина та неправди: чи живемо ми в Платоновій печері?

Серія статей про дезінформацію та філософію

Де знайти дезінформацію? Питання звучить дещо дивно.

Звісно, ми можемо вказати на вебсайти агентства Sputnik або інших винуватців дезінформації. Але так ми, здається, випускаємо дещо з поля зору.

Розглядаючи дезінформацію з технологічного боку, ми ігноруємо те, що дезінформація — це ідея. Як і те, що в рамках дезінформації також використовуються інші ідеї.

Грубо кажучи, ідея — це сутність (думка, концепція, відчуття або уявлення), яка реально або потенційно присутня у свідомості, у розумі. Тому ми спитали в найвеличніших мислителів людства їхню думку про дезінформацію.

Цього літа ми опублікуємо серію статей на цю тему. Звісно, ми не можемо обіцяти визначальних відповідей, але сподіваємося, що ставлячи якісні запитання, ми вдосконалюємо власне розуміння дезінформації.

Платон: любов до ідей

Є відомий, хоч і дещо клішований, вислів знаменитого філософа Вайтгеда: «Найпевнішим узагальненням європейської філософської традиції буде її визначення як низки приміток до Платона». Тому нам здається доречним почати нашу серію саме із цього титана думки.

Платон (пр. 429–347 рр. до н. е.) був і залишається одним із найзахопливіших авторів літературної традиції західного світу. Його думки, часто озвучувані Сократом, визнаються найглибшими, наймасштабнішими та найбільш впливовими в історії філософії.

Ядром його мислення є розуміння реальності як сукупності двох вимірів: вищого світу, вічного та незмінного, який неможливо осягнути людськими відчуттями, і плинного, осяжного матеріального світу, який складається всього-на-всього з похідних (тіней) вищого світу. Платон вважав цей перший вимір важливішим, тим, на який варто орієнтуватися людині у своєму житті та в діяльності.

Платон, як афінський громадянин-аристократ, був свідком буремних часів для свого міста, і його праці відображають тодішні політичні події та інтелектуальні рухи. Утім, питання, які він порушував, були такими фундаментальними, і висловлювався він так провокаційно та натхненно, що на нього орієнтувалися філософи, науковці, митці та ідеологи практично всіх часів після нього.

Дезінформація в Афінах

Афіни в часи Платона були бурхливим місцем. Хвилі технологічної автоматизації призвели до періодів суспільних і політичних «розлагоджень», коли через швидкі та докорінні зміни усталені інституції ставали неспроможними підтримувати суспільну єдність. Звучить знайомо?

Технологічна автоматизація в Афінах полягала не в чому іншому, як у самому явищі письма та читання.

До тих часів основним способом зберігання інформації — поезії, драми, наукових знань — було запам’ятовування. Завдяки алфавіту з’явився простий спосіб збереження текстів, який робив їх доступними для інших людей.

Дехто припускав, що праці Платона можна розуміти як реакцію на «інфодемію» в Афінах його часу, яку зі свого боку спричинило революційне впровадження алфавітного письма.

Недарма Аристотеля, учня Платона і його філософського опонента, називали Читцем. Отримання знань винятково через текст вважалося чимось особливим і навіть небезпечним.

Рішення Платона: вихід із Печери неправд

Платону не надто подобалася масова поява читців. Він боявся, що люди почнуть сліпо вірити текстам.

Його відповідь на цю загрозу була радикальною: він став говорити про чисті ідеї. За лаштунками, за відчутними нам феноменами ці ідеї — метафізичні, напіврелігійні сутності — структурують матеріальний світ. Ці абсолютні істини перебувають десь «за межами».

Це яскраво ілюструє метафорична печера. Коротко кажучи, ми всі зараз перебуваємо в печері, тому можемо бачити лише тіні від сонячного світла, яке розташоване зовні печери та яке ми не можемо сприйняти. Істина перебуває за фактами, за тінями, немов за лаштунками, і наблизитися до неї можна лише філософською практикою.

Можна сказати, що Платон винайшов абстрактні ідеї для того, щоб заохотити людей сприймати тексти критично — щоб створити розрізнення між текстом і читцем. Або, говорячи сучасною мовою, щоб просувати критичне мислення. Можливо, саме тому він також представив свої ідеї у формі діалогів: щоб створити конфронтацію між різними поглядами.

Проблема логіки Платона: народження Змови

Як уже було сказано, вплив Платона просто неможливо повністю оцінити. На жаль, він також досяг і сучасних розповсюджувачів дезінформації. Багато теорій змови спираються на платонівський антиматеріалізм. Ось кілька прикладів:

• Ви думаєте, що живете в демократичній країні, але насправді є певного роду агентство, яке керує з-за куліс: глобальна еліта, Білл Ґейтс, Сатана або євреї. Список можна продовжити.
• Можна навести безліч емпіричних доказів того, що РФ була причетна до збиття рейсу MH17. Але факти втрачають значення, якщо наше абстрактне мислення диктує нам щось інше.

Філософ Дугін зловживав ідеями Платона, щоб принизити працю журналістів як таку, що не може долучитися до утвердження правди, про що він написав у січні.

Також ідея вічності, заснована на вічних формах Платона, надзвичайно ефективна для поширення дезінформації. Одвічна Росія, що єднає Петра Великого з Путіним, одвічна Росія, якій належить Крим. Росія воює з одвічними ворогами: США, Заходом, (одвічними) нацистами.

На борту є філософи?

Недавно Єврокомісія порівняла теперішні технологічні відкриття з винайденням парового двигуна. Інші порівнюють їх із винайденням друкарського верстата. Ці порівняння підкреслюють технологічний прогрес, але також містять застереження.

Масова поява текстів спричинила хаос в Афінах. Платон спробував навчити читачів критично мислити. Дещо пізніше поширення друкованого тексту спонукало Канта запропонувати спільні рамки публічних дебатів. Тож ключове питання звучить так: хто з філософів відповість на цей виклик зараз, у добу цифрового тексту?