ЧОМУ ПУТІН ВИДАЄ СЕБЕ ПРИБОРКУВАЧЕМ НЕОНАЦИЗМУ?

Це захист, рівня дитячого садку, з яким ми всі добре знайомі. Якщо хтось вас обзиває, ви відповідаєте: «Хто як обзивається, той так і називається» або «а ти ще гірший». Тобто звинувачуєте їх у тому самому, у чому вони звинуватили вас. Ця риторична тактика називається проєкцією – способом перекласти провину за їх власні деструктивні дії.

У своїй промові, яка вийшла в ефір 24 лютого, в якій він повідомив про вторгнення в Україну (воно ж «спецоперація»), Путін безбожно збрехав. Він стверджував, що «обмежена військова операція» спрямована на забезпечення «захисту Донбасу» та «самооборони Росії», хоча Україна ніколи нікому не погрожувала, тим більше Росії. Він стверджував, що «операція» пройде «без окупації», хоча російські солдати в Україні наразі окуповують частину сходу та півдня. Путін окреслив «проведення виборів нового уряду»; однак будь-які чесні вибори, ймовірно, повернуть переважну більшість, глибоко ворожу Росії, хоча б тому, що вторгнення Путіна повалило уряд, який був демократично обраний у 2019 році з понад 73 відсотками голосів.

16 березня Путін виступив із довгою промовою, закидаючи дикі звинувачення: «неонацисти» в Києві готують хімічну атаку, біологічну зброю, сибірку, та навіть, незабаром, ядерну зброю проти Донбасу і Росії. Зайве говорити, що жодне із звинувачень не було підкріплено і дещицею доказів, як це зазвичай і буває у випадку з найбільш нахабними вкидами дезінформації.

Нацифікація…

Проте одна претензія була актуальною як 24 лютого, так і 16 березня. Путін пообіцяв, що після перемоги його сили проведуть «денацифікацію» України. Це натякало на те, що нинішній уряд, очолюваний президентом-євреєм з трьома дядьками, які загинули під час Голокосту, повністю або частково є нацистським.

Це не перший випадок, коли Кремль використовує термін «нацисти» для опису української влади. Це навіть не в п’ятдесяте. Роками російські чиновники та державні ЗМІ використовували цей термін, щоб очорнити й демонізувати Україну та її уряд. Лише за останні кілька тижнів і місяців російські ЗМІ звинувачували Україну у фашизмі, стверджували, що «державний терор» в Україні можна порівняти з нацистською окупацією, та що нібито «фашистські сили» організували Майдан в Україні 2014 року.

«Нацисти на сході, нацисти на заході, нацисти над гніздом зозулі»

Ще у 2017 році ми розглядали часті звинувачення у тому, хто є нацисти на думку Кремля. Вже тоді їх було достатньо. Російські державні ЗМІ та прокремлівські ЗМІ вже давно називають всіх кого вважають ворогами Росії чи геополітичного проекту об’єднання російськомовного світу, він же «Русский мир» — нацистами та їх прихильниками, зокрема Польщу та країни Балтики. Навіть Італію не оминула нацистська термінологія, як-от «гестапо». Ми могли б продовжувати, і продовжувати, і продовжувати. Наша база даних налічує понад 800 записів із ключовим словом «нацизм».

Що змінилося зараз?

Зараз змінилося дві речі: по-перше «нацизм» став домінуючим у державних виданнях. Від дуже частих та спрямованих на окремі країни згадок – Україну, країни Балтики, Польщу – тепер це стало загальною одержимістю. За даними RT, вся Європа [ЄС] загалом схожа на нацистів. По-друге, зараз це також домінує у лексиці Путіна – разом з іншими зневажливими термінами, такими як «націоналістичні наркомани», «маріонетки» тощо. Останніми місяцями навіть міністр закордонних справ Лавров навряд чи міг вимовити й слово про Україну, не сказавши «нацист».

4 березня, коли російський парламент одноголосно затвердив драконівські закони про обмеження свободи слова та незалежних ЗМІ, «дебати» були сповнені словом «нацизм». Нібито весь Захід є «нацистським» через підтримку Києва, і за цю підтримку 48 країн зараз оголошені «недружніми» щодо Росії.

Причини

Такий невблаганний жаргон не мав на меті розділити Україну зсередини або привести на бік Путіна іноземних супротивників. Перед обличчям такого словесного нападу, який є риторичним еквівалентом виставляння себе на показ на людній вулиці, природня реакція опонента полягає в тому , щоб зімкнути ряди проти вас перш ніж відвернутися з огидою.

Натомість одержимість Путіна нацистами, ймовірно, має переважно свідомі внутрішні цілі. Як і вищезгадані шкільні знущання, Путінівське цькування нацистів спрямоване на відвертання уваги від слабкостей його власного режиму. Він також намагається об’єднати російську внутрішню аудиторію проти безжалісного, демонічного та уявного зовнішнього ворога. Нарешті, він прагне змусити цю аудиторію боротися, або, принаймні, не заперечувати проти боротьби з вигаданим бабаєм.

Ідеологічною основою та ключовим ідентифікаційним маркером для сучасної російської держави є перемога над нацизмом у 1945 році. Під час правління Путіна військові паради ставали дедалі помпезнішими. Масові ініціативи, такі як «Безсмертний полк», спочатку задумані як індивідуальний спосіб вшанування членів сім’ї, що воювали в 1941-45 роках, були вкрадені для загальнодержавного шоу, щоб прищепити правильні патріотичні почуття молодому поколінню. Російське державне телебачення зараз часто транслює трейлери перед вечірніми програмами про ветеранів Другої світової війни з блокади Ленінграду, оборони Москви або подібних історичних подій.

Тепер ця війна – «денацифікація»

Заява Путіна про бажання «денацифікації» України, однак, може мати одну зовнішню мету: показати всіх українських націоналістів як нацистів. Гігантська проблема Кремля в тому, що його вторгнення підсилило українську національну гордість і вплинуло на неї так як ніщо інше.

Якщо Кремлю вдасться здобути найпотворнішу з перемог в Україні, «денацифікація» всередині країни може бути ще потворнішою. Чи потрібно буде «денацифікувати» всіхб хто пишається Україною? Це страшно уявити.

«Денацифікація» це Оруеллівський евфемізм, що означає чистку виборних посадових осіб та управління незалежною країною.

У сталінському стилі, нещодавні арешти та викрадення українських мерів в окупованих Росією містах ілюструють, як встановлюються кремлівські маріонетки. Якщо ви сумніваєтеся в тому, як Путін поводиться з політичними опонентами, можете звернутися до випадку Олексія Навального. Або ще раз перевірте його промову від 16 березня для мобілізації патріотичної моралі. Окрім «денацифікації», Путін також назвав внутрішню опозицію «зрадниками проти Росії; 5-ю колоною Заходу; брудними комахами, яких потрібно знищити».

Штучна нацистська держава

Протягом багатьох років Путін не приховував свого переконання, що Україна це штучна держава і країні належить бути всередині Росії – дивіться його довгу статтю від липня 2021 року. Путін наполягає, що його описи правдиві – вони ж нацисти – як хулігани на шкільному подвір’ї, які наполягають, що слабший, чомусь, заслуговує бути побитим. Його описи мають сенс лише в царині його правди, версії, ідеологічно описаної кремлівським філософом Олександром Дугіним, у яку можуть вірити лише він та інші радикальні російські націоналісти.

Це не має нічого спільного з фактами. Ультраправі групи мали дуже обмежену присутність під час протестів на Майдані 2014 року і досягли мізерних результатів на президентських і парламентських виборах 2014 року в Україні. Під час виборчого циклу 2019 року ультраправі зазнали ще більшої невдачі: взагалі не представлені в парламенті.

Коли автократи переслідують геополітичні ідеали, такі як встановлення російського суверенітету над нібито історичними російськими територіями, бездонна порожнеча, що відділяє ідеал від реальності, може стати катастрофою. Результати ми бачимо сьогодні: російські бомбардування цивільних об’єктів по всій Україні.

Культ особистості…

У той час як Путін звинувачує інших у нацизмі, культ особи зростає вдома.

18 березня виповнюється 8 років з дня незаконної анексії Криму. Цього року святкування в Москві досягли нових вершин. В цей день Путін виступивна стадіоні «Лужники» у Москві, де з повних трибун було видно як він стояв під гаслом «За світ без нацизму». Цинічно він знову виправдовував війну двома найуживанішими словами для виправдання вторгнення в Україну: геноцид і нацизм.

У концерті взяли участь близько 100 000 людей, багато з яких із банерами та гаслами: «За Президента», «За Росію», «За Крим», «За Донбас». Де «за» написано з латинською літерою «z» – як вітання війни.

Дуже важко не розпізнати культ особи, надто добре відомий з колишніх часів війни.