Девід Юм: дезінформація, раба пристрастей
Філософ серед філософів
Девід Юм, який жив у другій половині вісімнадцятого століття, був шотландським філософом і суспільним інтелектуалом. Він був філософом серед філософів. Кілька років тому тисячі філософів обрали його як мислителя, з яким вони себе найбільше співвідносять. У цьому рейтингу він випередив Платона, Спінозу та Віттгенштейна. Імовірно, його популярність заснована на його вельми впливовому філософському емпіризмі та скептицизмі. Заперечуючи Платона, Юм виступав проти існування вроджених ідей, говорячи, що людське знання базується винятково на досвіді. Це підкреслювало важливість психологічного підґрунтя людської природи, яке Юм докладно вивчав. З його досліджень скористалися поширювачі дезінформації, але й ми можемо.
Класичні ідеї, розбиті наукою
Юм різко відсторонив думки Аристотеля та особливо Платона. Не те щоб Юм не любив античність, просто відбулося дещо важливе, що слід було внести до філософської площини.
Наука.
Спочатку польський астроном Коперник сформулював модель Всесвіту, де в центрі замість Землі розташовувалося Сонце. Потім Галілео виявив докази, які підтримували геліоцентричну теорію Коперника, коли спостерігав чотири супутники на орбіті Юпітера. І насамкінець до цієї зміни парадигми доклався Ісаак Ньютон, коли відкрив закони гравітації та руху й винайшов науку обчислень.
Оскільки ці ідеї суперечили багатьом речам, викладеним Аристотелем і Платоном, філософи потребували нового старту. Мислителі від Гоббса до Декарта націлилися на інтегрування нових ідей природничих наук до філософії. Із цього почалося Просвітництво — рух, заснований на ідеї, що розум є центральним джерелом авторитету та достовірності. З’явилися нові поняття, як-от свобода, прогрес, толерантність, конституційний уряд і відділення церкви від держави.
Три скептичні погляди
Девід Юм був одним із провідних філософів Просвітництва.
Ньютон був натхненням для Юма, він дотримувався Ньютонівської максими «Hypotheses non fingo», у грубому перекладі «я не займаюся гіпотезами». Він вірив у те, що будь-який науковий закон повинен бути підтверджений спостереженням і експериментом, і для традиційної апріорної метафізики більше немає місця.
Цей підхід сформував те, що більшість людей або принаймні філософів знають як три критичні погляди.
По-перше, наша впевненість у причині та наслідку, на якому засноване все наше мислення про суть речей, не виправдовується ні спостереженнями, ні логічною дедукцією. Насправді ми лише бачимо одну річ, яку змінює інша, і ніколи не сприймаємо тієї сили, яка змушує одну річ потребувати результату.
По-друге, Юм відомий за свої твердження проти догматичних аспектів релігії, хоча він ніколи не пропагував атеїзм.
Раб пристрастей
Третій погляд справді робить Юма особливим. Хоча він і жив у «вік розуму», але прославився висловом «розум є і має бути лише рабом пристрастей».
Юм не говорить, як дехто інтерпретує, що пристрасті якимось чином спотворюють раціональність. Він скоріше вказує на беззмістовність раціональності. Раціональність — це лише інструмент для оптимізації певного набору вподобань, які базуються на емоціях. Його знамените пояснення цієї беззмістовності звучить так: «Немає розумного обґрунтування того, щоб між подряпаним пальцем і знищенням світу не вибрати перше».
За Юмом розум як такий не дає жодної мотивації для дій і точно не дає принципів, на яких може будуватися мораль. Унаслідок цього називати когось «добрим» означає те, що ми маємо базове відчуття товариськості, яке спонукає нас на співчуття в разі страждань цієї людини або на задоволення в разі її успіху. Зустріли когось із протилежною думкою? Він не ірраціональний, але безсердечний.
Як Ньютон моральності, Юм пробував пояснити, як починається та відбувається процес сприйняття розумом, як ці відчуття об’єднуються в складніші та спричиняють людські думки, віру, почуття та дії. Урешті-решт він надихнув багатьох психологів, зокрема Фрейда.
Дезінформація використовує пристрасті
Юм дізнавався про дезінформацію зі свого досвіду. У його час було особливо багато неправди навколо питання династичного спадкування. Велика облуда, яка турбувала Юма, була про (фальшиву) змову єзуїтів з метою вбивства британського короля Чарльза II. Це було частиною кампанії партії вігів з усунення брата Чарльза — католика — від успадкування престолу.
У наші дні те, що дезінформація є рабою пристрастей, цілком очевидно. Дослідження MIT виявило, що неправдиві свідчення поширюються куди швидше, ніж правдиві, можливо, тому, що вони зачіпають емоції людини. Варте уваги те, що Юм у Трактаті про людську природу (1739 р.) написав про те, що зараз ми називаємо «емоційним зараженням», описуючи, як пристрасті поширюються від однієї людини до іншої.
Щодо нашого інтелекту Юм показував, як те, що ми називаємо «раціональним», часто є пихою. Як ми писали раніше, у XX столітті психологи Денієл Канеман і Амос Тверські показали, що людина запрограмована на те, щоб (надто) швидко робити висновки. Один із прикладів — підтверджувальне упередження. Це тенденція пошуку, уподобання, інтерпретування та згадування інформації, яка підтверджує погляди або цінності людини. У 2019 році ми писали про те, як підтверджувальне упередження може вселити довіру до дезінформації.
То що нам робити з дезінформацією та з нами самими? Юм попереджав, що нам слід бути дуже уважними щодо припущень, які до душі нашим пристрастям. Що сильніше почуття ми відчуваємо до чогось, то ймовірніше, що ці почуття вплинуть на хід наших думок. На особистому рівні це означає, що нам потрібно робити щось більше. ніж розглядати різні джерела, оскільки ми завжди можемо знайти причини, щоб відкинути докази з «іншої» сторони. Щонайменше ми повинні зазирнути всередину себе та дізнатися свій емоційний стан, перш ніж зможемо мислити критично.
Якщо масштабувати цей принцип, то наші демократії потребують не лише плюралізму в медіа, а й, можливо, навіть театру, комедій, музики та духовності, щоб пізнати та почати говорити про наші найглибші почуття та моральні настанови, щоб не стати мішенню дезінформації.
