Зіграймо у «сферу впливу»… цього разу в Центральній Азії
Фантазії про вплив Росії за межами її фактичних кордонів — одна з улюблених ігор Кремля. Правила прості, але ефективні: візьміть незалежну країну, заявіть про «особливий зв’язок», оголосіть себе охоронником цього зв’язку та звинувачуйте Захід, якщо ця країна наважиться обстоювати власну зовнішню, економічну або безпекову політику. Під час цієї гри повторюйте розпливчасті й водночас емоційні послання, як-от «русофобія», «кольорові революції», «історичний ревізіонізм» і «англосакси».
Думками в XIX столітті
Центральна Азія — не виняток. У XIX столітті Російська імперія вторглася й анексувала території, які наразі займають Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Ці країни здобули незалежність на початку 90-х років ХХ століття. Проте позиція Росії щодо цього регіону, схоже, застрягла в імперіалістичній точці зору, згідно з якою ці країни мають залишатися частиною її «сфери впливу».
Роздуми про зловісний порядок денний Заходу
На початку серпня 2024 року Високий представник ЄС / віцепрезидент Жозеп Боррель відвідав Казахстан і Киргизьку Республіку, щоб, як він сказав на пресконференції з Міністром закордонних справ Казахстану Муратом Нуртлеу, «підтвердити нашу сильну зацікавленість і відданість зміцненню [нашої] співпраці із Центральною Азією». Такі візити є звичною справою в дипломатичних відносинах, однак прокремлівські ЗМІ й коментатори вважають за краще інтерпретувати світ крізь призму конспірологічних теорій. Вони хибно представили «справжні наміри» візиту як спробу «розділити й підкорити» Казахстан і Киргизстан.
Один із найбільш відкрито маніпулятивних прокремлівських дезінформаційних ЗМІ, Sputnik International, швидко опублікував статтю з багатим набором дезінформаційних наративів: «ЄС відчайдушно намагається вбити клин між Росією та країнами Центральної Азії», «ЄС є агентом НАТО» та «на січневі події 2022 року в Казахстані вплинули з-за кордону». Ще один прокремлівський підрозділ, Sputnik Казахстан, додав до картини наративів деталі про «Захід, який усе контролює».
Одне з проросійських видань у Казахстані посилило контент ще однієї російської операції впливу, що маскується під ЗМІ, — «Правда», яка відзначила «командирські манери» Високого представника Європейського Союзу Жозепа Борреля. Слухаючи пресконференцію за підсумками візиту, нічого «командирського» ви не почуєте. Особисті нападки на «командирські манери» Борреля відображають відточену тактику, представлену в кремлівському керівництві з дезінформації. Додаючи особисті емоційні штрихи до власних історій, прокремлівські ЗМІ представляють зусилля ЄС як частину зловісного західного порядку денного.
«Справжні наміри» Сходу й Заходу
Аналогічно, коли Прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда відвідав у серпні перший саміт «Японія + Центральна Азія», канал Russia Today, який перебуває під санкціями ЄС, процитував речницю російського Міністерства закордонних справ Марію Захарову. Вона пояснила, що «справжньою метою» візиту було завдати шкоди економічним зв’язкам між країнами Центральної Азії та Росією.
Аналогічні «аналізи» «справжніх намірів» Заходу було представлено громадськості під час візиту до регіону тодішнього Міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Камерона на початку цього року. Інформагентства стверджували, що метою візиту було завдати максимальної шкоди Росії та що поїздка була спрямована на витіснення Росії з Центральної Азії або принаймні на зменшення її ролі в регіоні. Кожен дипломатичний візит перетворюється на змову задля послаблення могутності Росії.
Колоніальний дисонанс Росії
Цей наратив про жертовність є глибоко іронічною. Росія полюбляє уявляти себе поборником антиколоніальної боротьби, особливо в Африці, водночас зберігаючи квазіколоніальне ставлення до колишніх частин Російської імперії в Центральній Азії. Як Росія може засуджувати західний колоніалізм та імперіалізм і паралельно зберігати цей спосіб мислення у своїх відносинах із Середньою Азією?
Відповідь полягає в розумінні давньої імперської поведінки Росії, яку вона успішно приховувала понад століття. Як пояснює Максим Еріставі у своїй статті «П’ять міфів, завдяки яким російський колоніалізм залишається в тіні в усіх на очах», російський імперіалізм побудований на маніпуляції, вторгненні й винищуванні — стратегіях, які він послідовно використовував упродовж десятиліть як на території України, так і в Середній Азії.
Колоніальні міфи й російська пропаганда
Один із найпоширеніших міфів, який Росія прагне підтримувати, полягає в тому, що колоніалізм — це виключно те, що західні держави робили з так званим «глобальним Півднем». Насправді російський колоніалізм набував і досі набуває іншої форми, поєднуючи територіальні завоювання зі спотворенням ідентичності й стиранням культури. Кремль уже давно прагне контролювати ідентичність, мову та історичний наратив народів Центральної Азії, подібно до того, як наразі Росія намагається зробити це в Україні.
Кремль тривалий час користувався тим, що світ не знав про колоніальне минуле Росії в Центральній Азії. Він продовжує експлуатувати наратив «імперської невинності», виставляючи себе жертвою «русофобії». Крім того, він позиціонує себе як охоронника «особливого зв’язку» між Росією та республіками Центральної Азії. Тут не обходиться без істеричного засудження будь-яких спроб переоцінити політичні репресії радянської епохи. Кремлівська стратегія дезінформації продовжує процвітати на цих міфах, створюючи плутанину й розповсюджуючи фейкові наративи задля виправдання своїх минулих дій і нинішнього впливу в Центральній Азії.
Будь-який час слугує чудовою нагодою
У базі даних EUvsDisinfo є ціла колекція прикладів дезінформаційних повідомлень про те, що Захід ізолює, оточує чи витісняє Росію з Центральної Азії. Вони не лише з’являються під час візитів на високому рівні, але й вливаються в інформаційний простір щоразу, коли це зручно чи просто задля підтримки активності наративу.
Граючи у «сферу впливу», Москва намагається забезпечити збереження власного впливу в Центральній Азії.
