Модус тролеранді
EUvsDisinfo з 2015 року виявляє, документує та розвінчує дезінформацію, розповсюджувану прокремлівськими ЗМІ. Усі окремі випадки зібрані у велику базу даних, що постійно поповнюється.
EUvsDisinfo протягом кількох років стежить за прокремлівськими дезінформаційними виданнями та, як результат, виявилися певні закономірності. Раніше EUvsDisinfo спостерігали такі тактики переконання, як сторітелінг та певні наративні стратегії, тож ми ретельно вивчили страхи й фобії, які дезінформаційні ЗМІ використовують у свої цілях.
Дезінформаційна риторика
У цій статті ми продемонструємо кілька дешевих прийомів дезінформаційної риторики, а саме як постачальники дезінформації систематично саботують один із основних принципів демократії — обмін думками — за допомогою низки спритних прийомів. Кремлівські тролі занурили публічний дискурс у трясовину безглуздих суперечок. Один із шведських активістів придумав спеціальний термін модус тролеранді (Modus Trollerandi), що описує способи, в які можна зіпсувати публічні дебати за допомогою низки дешевих прийомів. EUvsDisinfo розвинули цю концепцію далі, щоб показати, як відбувається ПІДРИВ демократичних засад під дією зловмисних маніпуляцій:
С: солом’яне опудало
Нападки на погляди чи ідеї, які ніколи не озвучувалися стороною, що критикується.
Я: як щодо…
Відволікання уваги від теми дискусії.
Н: нападки
Використання грубих висловлювань з метою подавити опозицію.
В: висміювання
Використання сарказму для приниження опозиції.
П: провокації
Кому це вигідно?
В: виснаження
Спроби потопити опозицію у деталях і технічних тонкощах.
З: заперечення
Категоричне заперечення щодо будь-яких доказів.
Спільною рисою всіх цих прийомів є те, що вони виключають будь-яку можливість діалогу. Інакомислення лежить в основі демократії: демократичне суспільство розвивається через дебати, дискусії, компроміси та спроби знайти спільну мову й узгодити прийнятне рішення. Кремлівські тролі не зацікавлені в «критичному оцінюванні»: вони хочуть контролювати дискурс, керувати нашими думками й зупинити інакомислення. Вони руйнують суть демократії: концепцію суспільного діалогу на засадах взаємоповаги.
Виявлення дешевих прийомів кремлівської демагогії допомагає нам зберегти культуру інакомислення та критичного оцінювання в демократичному дискурсі. Ми можемо не відволікатися від теми й продовжувати говорити про нагальні проблеми замість того, щоб потрапляти в пастки кремлівських майстрів медійних маніпуляцій.
С: солом’яне опудало
Вдаючись до прийому «солом’яного опудала», троль критикує погляди й думки, які ніколи не озвучувалися опонентом. EUvsDisinfo час від часу висвітлював цей метод у своїх статтях: інколи «неолібералізм» використовують як «солом’яне опудало», в інших випадках припускають, що за активістами опозиції стоять дуже темні сили. Російська підконтрольна державі телекомпанія RT заявила, що шведська еко-активістка, підліток Грета Тунберг, хоче «скоротити населення світу», і голосно критикувала такі зловмисні мальтузіанські плани.
Тролінг за допомогою тактики «солом’яного опудала» дуже зручний та ефективний. З погляду класичної риторики він є неформальною помилкою — не маючи під собою ні логічного, ні фактичного підґрунтя. Проте це не виключає його ефективності, оскільки він впливає на емоції публіки: «Ви дійсно збираєтеся дозволити Греті Тунберг убити вас і ваших дітей, щоб врятувати багатіїв цього світу?»
База даних EUvsDisinfo містить цілу низку прикладів застосування прийому «солом’яного опудала». Під час пандемії набув популярності вищезгаданий прийом мальтузіанського «солом’яного опудала». То тут, то там з’являються звинувачення в сатанізмі та заяви, що демократія — це схема, яка використовується щоб відвернути європейців від Бога, доброчесності й усталених традицій.
Одним із найбільш показових прийомів «солом’яного опудала», до яких вдаються прокремлівські ЗМІ, є звинувачення у нацизмі/фашизмі. Будь-яку критику політики Кремля можуть розцінити як «фашизм». Тоді як реальний фашизм, що панував в Італії під час правління Муссоліні або в Іспанії за Франко, сприймається із розумінням та співчуттям. База даних EUvsDisinfo містить чимало прикладів того, як практично на кожного, хто наважився виступити із критикою, було повішено ярлик «нациста» чи «фашиста». Наприклад, зареєстрований в Росії сайт SouthFront називає кандидата на пост канцлера Німеччини від Партії зелених і відвертого критика Кремля американським нацистом. Також раніше подібні висловлювання лунали й на адресу України, яку називали «нацистською державою», а Сполучені Штати були удостоєні звання «фашистських», Францію звинуватили в пособництві Гітлеру, а країни Балтії та Польщу — у тому, що на їх чолі стоять уряди, які симпатизують нацистам… В усіх цих випадках нацизм функціонує як «солом’яне опудало»: Кремль покладає на себе місію боротьби з фашизмом, ігноруючи будь-які критичні зауваження.
Іншим улюбленим «солом’яним опудалом» є «неолібералізм». Розпливчастий і дуже невтішний ярлик, який можна повісити на будь-який прояв інакомислення.
Протидія цьому прийому: тримайтесь вірного курсу! Не піддавайтесь подібним провокаціям! Наполегливо продовжуйте дискусію по темі основного питання.
Я: як щодо…
Цей прийом часто використовувався у зв’язку з викраденням літака президентом Білорусі Олександром Лукашенком наприкінці травня. Кремлівські політтехнологи робили шалені спроби відвернути увагу новин від інциденту, стверджуючи, що відправки винищувачів для перехоплення цивільних літаків і розсилання фальшивих погроз про бомбу є звичайною практикою. Цю заяву повторювали до хрипоти (ми розглянемо цей прийом далі в статті). Приклади є тут, тут і тут.
«Як щодо…» — це риторичний прийом, який використовується щоб відвести дискусію від неприємної теми. Оксфордський словник англійської мови визначає це так:
«Техніка або практика відповіді на звинувачення чи складне запитання шляхом висування зустрічного звинувачення або порушення іншої проблеми».
Надзвичайно популярний метод у прокремлівській дезінформаційній екосистемі. «Російські військові збили пасажирський літак? Ну, а як щодо всіх літаків, збитих США?» «Східна Україна? Ну, а як щодо всіх країн, у чиї справи втручалися США?» «У Росії затримали мітингувальників? Ну, а як щодо насильства з боку поліції в Європі та „жовтих жилетів“? А як щодо переслідувань учасників мирних протестів у Вашингтоні?»
Помилковий аргумент «Ти теж»
Класична риторика описує цей прийом як варіант помилкового аргументу Ти теж. Російською це те саме, що сам дурак, тобто «сам ти дурень!». Цей підхід має глибоке коріння в радянських традиціях риторики, і екосистема кремлівської дезінформації часто його використовує. EUvsDisinfo описали цей метод у кількох статтях, наприклад тут, тут і тут.
«Як щодо…» — ефективний дешевий прийом, що залишається ключовим елементом кремлівської дезінформації протягом уже дуже тривалого часу. Навіть на найвищому політичному рівні замість відповіді на запитання щодо масових затримань мирних демонстрантів російські чиновники вживають «як щодо…» замість діалогу:
«Ми надіслали пану Боррелю добірку матеріалів про те, як відбуваються затримання та розганяють мирні протести, як діє поліція в країнах ЄС, щоб він і його делегація мали можливість самі відповісти на багато питань, перш ніж ставити їх нам».
Прийом «як щодо…» — це агресивний засіб взяти під контроль дискусію. Шляхом цього прийому Кремль відволікає критику й спрямовує звинувачення проти опозиції. Атакована сторона змушена зайняти оборонну позицію, а Кремль отримує моральну перевагу.
Протидія «як щодо…»: не дайте збити себе з пантелику й наполягайте на продовженні дискусії по суті питання.
Н: нападки
Роздуті формулювання та перебільшені твердження є певною мірою стандартною практикою в будь-якій полемічній дискусії, наприклад: «Пропозиція опозиції — просто божевілля!», «Прем’єр-міністр втратила останні крихти довіри». Але в ході демократичного дискурсу зазвичай утримуються від глузування, дегуманізації та образ. Розмова на демократичних засадах ідеально поєднується із фундаментальною повагою та чесною грою учасників.
Хоча більшість дешевих прийомів Кремля є агресивними по свій суті, у цьому випадку мета полягає в тому, щоб відбити в опозиції бажання продовжувати розмову. Кремлівські ЗМІ схильні навішувати на дисидентів ярлики «фашистів», «екстремістів» і навіть «педофілів». Речник МЗС Росії Марія Захарова часто робить це у своїх заявах:
«Русофобський епілептичний припадок у парламенті Швеції».
Заява Марії Захарової, зроблена у Facebook 2 червня 2021 р.
та
«Наші західні партнери живуть у світі фантазій. Мені здається, вони бачать те, чого немає, і не бачать того, що є. Це дивна здатність — мати можливість жити у світі ілюзій. У мене таке враження, що колективний Захід живе у світі ілюзій».
За словами пані Захарової, Росія діє бездоганно, прагматично й поза докорів. Критика діяльності росіян — це не що інше, як психічний відхилення, хвороба. Дивний вид епілепсії. Фантазії.
База даних EUvsDisinfo містить кілька прикладів цього прийому. Прокремлівські ЗМІ називають Захід сатаністами й збоченцями. Російські державні ЗМІ вважають, що прийняття політичних рішень ґрунтується на психічній хворобі. Шведська активістка Грета Тунберг є жертвою політичної педофілії.
Як і в більшості інших дешевих прийомів Кремля, мета — відвернути увагу. Замість того, щоб прокоментувати проблему, опонента атакують і принижують. Мета полягає в тому, щоб знеохотити супротивника. Примусити опонентів замовчати.
Звісно, цим методом користується не тільки Кремль. Його також часто використовує білоруське телебачення. На каналі виходить програма Орден Іуди, а її ведучий Ригор Азаронак пояснює мету шоу:
«Коли навколо стільки нечистого, коли ліберальний бруд покрив майже все, світ стоїть на межі вимирання. Білорусь і досі бореться. Тричі проклятий син Іуди; нехай він задихнеться від своєї любові до срібла. Це Орден Іуди. Ми говоримо про тих, хто забув про добро, забруднив своє життя гріхом зради».
Протидія цьому прийому: ігноруйте напади. Продовжуйте наполягати на відповідях на ключові питання, оскільки такі напади яскраво демонструють відсутність вагомих аргументів.
В: висміювання
Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть, так і людина, що обманює друга свого та каже: «Таж це я жартую!»
Біблія, Приповісті 26:18
Сарказм, насмішки, глузування — «хагаганда», тобто пропаганда, замаскована під гумор і глузування, є ефективним засобом отримання переваги в дискусії. EUvsDisinfo часто описували цей прийом у попередніх статтях, наприклад тут і тут.
Сарказм, жарти, перебільшення — усе це цілком добре можна застосовувати під час дебатів, але у випадку Кремля — це все ключовий елемент їх риторики. Прес-секретар Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова використовує це як основний елемент у своїх щотижневих брифінгах, коли іронічні висловлювання щодо наших західних партнерів і нашого шановного колеги використовуються поблажливо, з метою принизити й очорнити.
«Це не перший випадок, коли щоденна газета публікує відверту нісенітницю».
Брифінг речниці МЗС Марії Захарової, Москва, 4 березня 2021 р.
«На всю ту нісенітницю, яка звучить із трибун і через акаунти в соціальних мережах єесівських установ, ми відповімо чіткою аргументацією та правдивою фактологічною інформацією».
Брифінг речниці МЗС Марії Захарової, Москва, 4 березня 2021 р.
«Багато хто, на жаль, досі вірить у цю насаджену нісенітницю».
Брифінг речниці МЗС Марії Захарової, Москва, 10 грудня 2020 р.
«Неодноразові гучні заяви про те, що ніхто, крім Москви, не міг здійснити цю кібератаку, тому що її неможливо здійснити без використання спеціального державного ресурсу, є абсурдними. Це — псевдоправова позиція та нісенітниця».
Брифінг речниці МЗС Марії Захарової, Москва, 4 червня 2020 р.
«Британський уряд прийшов до правильного висновку, що термін „дуже ймовірно“ більше не має жодного сенсу».
Брифінг речниці МЗС Марії Захарової, Москва, 16 липня 2020 р.
«Швидше за все, ці фантазії (і саме так їх слід кваліфікувати) варто розглядати в контексті тактики Лондона звинувачувати Росію в їхньому улюбленому стилі „дуже ймовірно“, який ми так добре знаємо».
Брифінг речниці МЗС Марії Захарової, Москва, 16 липня 2020 р.
У 2017 році Центр передового досвіду стратегічних комунікацій НАТО в Ризі опублікував звіт про систематичний наклеп на іноземних політичних лідерів на російському телебаченні, підконтрольному державі. Хоча сатира й гумор є основними елементами публічного дискурсу в демократичному суспільстві, сатира в російських телепрограмах свідомо спрямована на очорнення та приниження. Такий самий підхід був застосований під час демонстрацій у Росії в січні 2021 року: прокремлівські ЗМІ та експерти турботливо навісили ярлики сотням тисячам протестувальників, назвавши їх навальнятами й мамчиними революціонерами.
Висміювання — потужний засіб, від якого дуже важко захиститися. Висміювання треба перетерпіти, не відволікаючись від суті проблеми. Кремлівський гумор — це не про сміх.
П: провокації
Іноді метою риторичного прийому є зайняти інформаційний простір. Це узгоджується з військовою теорією, викладеною в журналі Російського інституту стратегічних досліджень:
«Превентивно сформований наратив, який відповідає національним інтересам держави, може суттєво зменшити вплив діяльності іноземних сил в інформаційному просторі, оскільки вони зазвичай намагаються зайняти „порожнечі“ [в інформаційному потоці]».
Російські військові в Сирії зазвичай висувають заяви про те, що антиасадівські угруповання планують хімічні атаки проти цивільних, щоб «влаштувати провокацію», тобто звинуватити війська сирійського режиму.
Москва, 23 травня. ІНТЕРФАКС. «Напередодні президентських виборів у Сирії бойовики терористичного угруповання Хаят Тахрір Аш-Шам (заборонена в Росії) готують провокації із застосуванням отруйних речовин у західній частині провінції Ідліб. Про це повідомляє заступник керівника російського Центру примирення ворогуючих сторін у САР контрадмірал Олександр Карпов».
Москва, 20 лютого. RT. «Заступник керівника російського Центру примирення ворогуючих сторін у САР контрадмірал В’ячеслав Ситник повідомляє, що бойовики в північно-східній частині зони провінції Ідліб готують провокацію із застосуванням отруйних речовин».
Москва 14 жовтня. ТАСС. «Бойовики готують провокації із застосуванням отруйних хімічних речовин у південних частинах Ідлібської зони деескалації в Сирії. Про це повідомляє заступник керівника російського Центру примирення ворогуючих сторін у САР контрадмірал Олександр Грінкевич».
Москва, 23 вересня. «Известия» (Ізвєстія). «Терористи планують провокацію з використанням отруйних речовин в Ідлібі, щоб звинуватити уряд Сирії у застосуванні хімічної зброї проти мирного населення. Про це в середу повідомив заступник керівника російського Центру примирення ворогуючих сторін у САР контрадмірал Олександр Грінкевич».
Провокація, в інструментарії прокремлівських дезінформаційних ЗМІ, — це операція, яку проводить опозиція проти себе, щоб виправдати напад. Інші терміни для того самого поняття — «постановка» або операція під чужим прапором. Схожою є ідея святої жертви. У базі даних дезінформації EUvsDisinfo є безліч прикладів цього прийому: Навального отруїли західні спецслужби; MH17 збили британці, демократи влаштували січневі заворушення у Вашингтоні, округ Колумбія, а нещодавно Лукашенко потрапив у пастку, зроблену британською розвідкою.
Насправді ці заяви, як водиться, ніколи не мали на меті когось переконати, а прогнози були на 100 відсотків неточними. Вони спрямовані на створення елемента невизначеності, незважаючи на повну відсутність підстав або доказів для таких заяв. У деяких випадках «прийом провокації» може спокусити професійні медіа запропонувати «альтернативні версії». Світ має форму кулі, але і в теорії про плоску Землю може бути частка правди.
В: виснаження
Ефективний спосіб зруйнувати дискусію — безкінечно висувати технічні деталі, другорядні елементи попередніх висловлювань і просто докладати зусиль, щоб уникнути теми основної проблеми. Термін «говорити, як морський лев» з’явився в коміксі 2014 року, де морський лев із надмірно ввічливими манерами втручається в розмову, вимагаючи пояснень попередньої заяви. Суть цього прийому тролінгу полягає в тому, щоб зайняти позицію наполегливого борця за правду.
Цей метод був продемонстрований у зв’язку з викраденням літака, вчиненим президентом Білорусії Олександром Лукашенком. Прокремлівські ЗМІ порівняли це з інцидентом 2013 року, коли влада США вимагала, щоб літак, на борту якого був президент Болівії Ево Моралес, приземлився у Відні. У цьому випадку помилкових погроз бомбардування не було й винищувачі не перехоплювали літак. Прокремлівські ЗМІ досі порівнюють цей випадок із віденським інцидентом, однак повністю ігнорують унікальні риси вчинку Лукашенка. Приклади є тут, тут і тут.
138 і рахуємо далі
Іншими способами виснаження опонента в дебатах є просте заповнення інформаційного простору версіями, суперечливими теоріями й фейковими подробицями. Так, наприклад, Королівський коледж Лондона зібрав 138 різних і суперечливих наративів про отруєння Скрипалів. Подібний метод демонструється щодо спроби вбивства Навального й збиття літака рейсу MH17: нова брехня, нові спроби відвернути увагу… врешті-решт опонент виснажується і не хоче вступати в дискусію із цих питань.
Ось у чому мета кремлівських методів: що менше говорять про факти навколо рейсу MH17, Скрипалів і Навального, то краще для Кремля. Постійні нападки, наполегливе заперечення очевидних доказів згодом відіб’ють охоту до критики.
З: заперечення
Серед дефлективних методів прокремлівських ЗМІ заперечення є, безперечно, фаворитом. EUvsDisinfo має понад 500 прикладів заяв у прокремлівських ЗМІ, які містять слова немає доказів. У прокремлівській екосистемі «немає доказів» означає «ми не приймаємо жодних доказів». Усі докази, які не відповідають кремлівським наративам, для них не існують. Докази, будь то свідчення свідків, вагомі докази, залишки отрути, фотографії чи відео або навіть затримані особи, не є «доказами». Будь-яка особа, неурядова організація чи влада, яка передає дані, які викликають сумніви щодо відповідальності російської влади або пов’язують її зі злочинами, на думку Кремля, є упередженою, а докази не мають жодної цінності. Навіть Організація Об’єднаних Націй упереджено ставиться до Росії та Білорусі.
Особливим випадком заперечення є наполегливе спростування Росією факту розгортання військових частин у Криму навесні 2014 року та заяви, що військові, які там знаходилися, були місцевими активістами, які закупили техніку на армійських складах. Президент Путін пізніше визнав, що особовий склад військових був із російських регулярних підрозділів, завезених до Криму для контролю за «референдумом».
Заперечення, незважаючи на гори доказів, може бути ефективним, особливо в поєднанні з іншими прийомами з риторичного інструментарію.
Межі культу заперечення
Культ заперечення часом створює проблеми для Кремля. Навіть головний редактор кремлівських рупорів дезінформації Sputnik та RT Маргарита Симоньян сумнівається в цінності відвертого заперечення:
«Існує два вірування щодо того, як повинна поводитися велика й вибаглива країна в разі катастрофічного провалу. Перше передбачає, що країна має наполегливо заперечувати свою причетність; ні в чому не зізнаватися, ні в чому не спокутувати. Інакше справи підуть значно гірше. Ну просто тому що. Цього дотримуються найвідповідальніші товариші в наймогутніших країнах, зокрема й у нас.
Інше вірування пропонує діяти, як Іран. Мені це ближче. З простих людських міркувань. У моїй системі цінностей Іран діяв як справжній чоловік».
Іран визнав, що випадково збив український пасажирський літак, швидко вибачився та сплатив репарації. Інцидент став трагедією, але історія незабаром зійшла з перших шпальт світових ЗМІ. Так само діяли й США, коли іранський цивільний літак був збитий кораблем ВМС США в 1996 році.
Докази в справі рейсу MH17 були зібрані групою слідчих, неурядовими організаціями й органами влади, і вони розглядаються судом у Нідерландах. Сукупність доказів вказує на російські державні структури. Росія продовжує заперечувати, заперечувати й заперечувати, і ця справа зіпсувала відносини Росії практично з рештою світу.
На цьому серія про дешеві прийоми Кремля завершується. Уважно слідкуйте за основною темою дискусії, не дайте себе спантеличити!
