Викрито тринадцять міфів про війну Росії проти України
На Заході тринадцять традиційно вважається нещасливим числом. Тож, можливо, доречно оновити наш попередній список найпоширеніших російських міфів, збільшивши їхню кількість із дванадцяти до тринадцяти.
Чому виникла ця різниця? По-перше, ми згрупували деякі з раніше виявлених прокремлівських дезінформаційних наративів, спрямованих проти України. По-друге, ми виокремили із загальної групи наративів «Україна — це зло/нацисти» два твердження про те, що Україна програє війну та що її не існує. Якщо ця фраза не має сенсу — ви натрапили на прокремлівську дезінформацію.
Нижче наведено чимало старих, але досі популярних міфів. Для Кремля багаторазове повторення — звичний спосіб дій, тому не дивуйтесь, якщо деякі із цих дезінформаційних наративів і міфів здадуться вам знайомими: багато з них ми вже викрили минулого року.
Однак цього разу ми згрупували ці 13 міфів у три більш широкі метанаративи російської дезінформації. Перша група, представлена міфами з першого по четвертий, характеризує Україну, українців та українство як зло й антиросійськість. Друга група, що складається з міфів із п’ятого по дев’ятий, позиціонує Захід як непримиренного ворога Росії, хоча й дивним чином некомпетентного.
Третя група, що складається з міфів із 10 по 13, зображує Росію кращою, ніж Захід та Україна разом узяті. На думку Кремля, Росія просто ліпша — сильніша, більш легітимна й озброєна потужнішою зброєю. А російські націоналісти також стверджують, що Росія морально вища, адже Європа збочена.
Міф 1. Україна роками намагається вчинити геноцид проти російськомовного населення Донбасу, а Росія втрутилася лише для того, щоб захистити свій народ. Україна також проводить операції під фальшивим прапором і влаштовує звірства, а потім звинувачує в них Росію.
Щоб захистити себе від звинувачень у геноциді, кремлівські пропагандисти часто вдаються до проєкції власних злочинів на своїх жертв або навіть просто висувають абсолютно безпідставні звинувачення. Тобто вони бездоказово звинувачують Україну в спробі вчинити геноцид проти російськомовних в Україні, часто використовуючи вигадані історії. Наратив про геноцид є невід’ємною частиною прокремлівської дезінформаційної кампанії, спрямованої на виправдання російської агресії.
Немає жодних доказів того, що будь-які етнічні групи, зокрема етнічні росіяни, або російськомовні люди зазнають переслідувань з боку української влади на Донбасі чи будь-де в Україні, не кажучи вже про небезпеку знищення за ознакою національності, етнічної чи культурної приналежності.
Водночас є безліч доказів безпосереднього зв’язку російських збройних сил із воєнними злочинами в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших місцях. Організація Об’єднаних Націй, зі свого боку, опублікувала доповідь, у якій детально описано докази воєнних злочинів, скоєних російською владою, зокрема тортур, зґвалтувань і депортації дітей.
Насправді багато незалежних фахівців із перевірки фактів і ЗМІ відкинули російські заяви про те, що українська влада якимось чином інсценувала російські воєнні злочини, зокрема в Бучі.
Міф 2. Україна програє, її керівництво у відчаї, а військовий крах неминучий. Крім того, Україна в такому відчаї, що атакує цивільну ядерну інфраструктуру й працює над створенням «брудної бомби».
У 2023 р. контрнаступ України приніс лише незначні успіхи. Однак після вторгнення Росії 24 лютого 2022 р. Україна повернула собі близько половини території, спочатку окупованої Росією в лютому 2022 р. Нинішня ситуація на полі бою може здатися патовою, але Україна продовжує здобувати надзвичайні перемоги в Чорному морі.
Загалом успіх України в стримуванні масованого, незаконного й неспровокованого вторгнення Росії не може не надихати. Країна не близька до краху — ні політичного, ні військового, незважаючи на те що іноді міжнародна підтримка України не така швидка, як хотілося б.
Немає жодних доказів на підтримку російських заяв про те, що Київ мобілізує дітей, жінок чи людей похилого віку для участі в бойових діях на фронті або що Президент Володимир Зеленський цілеспрямовано посилає українські війська на бійню. Факти свідчать про протилежне: російські генерали посилають своїх солдатів, багато з яких завербовано з в’язниць, на самогубні «м’ясні штурми».
Міф про українські ядерні амбіції або «брудні бомби» є цілковитою вигадкою та ядерним залякуванням. Насправді Україна з 1994 р., коли було підписано Будапештський меморандум, є без’ядерною державою. Це одна з небагатьох країн світу, яка відмовилася від свого ядерного арсеналу, успадкованого від Радянського Союзу. Проте Росія відверто знехтувала зобов’язаннями, які вона взяла, підписавши договір і підтвердивши, що поважатиме незалежність, суверенітет і кордони України.
Кремль також швидко розгортає ядерні наративи, щоб відвернути увагу від своєї провини, висловити ледь завуальовані погрози або вдатися до ядерного шантажу для підтримання своєї агресії. Створення образу загнаного в кут, але озброєного ядерною зброєю звіра (який завжди підкреслюють прокремлівські демагоги) працює на користь Кремля.
Росія використала звинувачення, за яким Україна начебто намагається створити «брудну бомбу», як привід для більшої ескалації. Україна попросила МАГАТЕ провести розслідування на об’єктах, які, за заявами Росії, нібито використовує для розробки брудної бомби. МАГАТЕ не знайшло жодних доказів того, що Україна розробляє ядерні матеріали.
Твердження про те, що Україна навмисно завдає шкоди власній цивільній ядерній інфраструктурі, є так само необґрунтованими. Насправді Україна й США неодноразово намагалися розрядити напругу навколо Запорізької АЕС. Росія здійснила багато безрозсудних дій щодо цього об’єкта. Так, вона розмістила військову техніку й військових на його території, використовує його околиці як базу для артилерійських і ракетних атак, узяла фактичний контроль над станцією та неодноразово пошкоджувала лінії електропередачі, що її живлять. МАГАТЕ не підтвердило жодного факту бомбардування чи нападу на електростанцію з українського боку ні до цього звинувачення Кремля, ні після нього.
Міф 3. України як держави не існує. Її народ на референдумах вирішив повернутися до складу Росії.
Заперечення державності й суверенітету України є ще одним дезінформаційним наративом, який прокремлівські політичні коментатори поширюють роками. Сам президент Путін часто перекручував історичні факти, стверджуючи, що української мови не існувало, доки її не створили більшовики. Але Україна — суверенна держава зі своєю ідентичністю й тривалою історією.
Насправді, як ми зазначали вище, Росія визнала й зобов’язалася поважати українську територію й суверенітет у 1994 р., коли підписала Будапештський меморандум. Відтоді кремлівське керівництво грубо порушувало Меморандум, цинічно брешучи про зміст документу й нібито порушення його умов Україною. Росія також використовувала фальшиві референдуми на окупованих територіях, щоб виправдати відмову від Меморандуму, одночасно здійснюючи незаконні захоплення земель.
Отже, Кремль зробив усе можливе, щоб підірвати українську державність. З огляду на ці обставини, рішучість українців зберегти свою державу та ідентичність вражає ще більше.
Міф 4. Українців не існує, бо насправді вони росіяни. Їхні нацистські лідери й західні узурпатори промили їм мізки, щоб вони вважали, що вони українці.
Українці в окопах, які захищають свою країну від російських нападів, не здаються невпевненими щодо того, ким вони є. Вони знають, хто на них нападає, хто допомагає їм захищатись і що саме вони захищають.
Однак кремлівські пропагандисти, зокрема й сам Путін, часто висувають дивне твердження, що українці та росіяни — це один народ, який має бути єдиним, хоча й під ніжним, сповненим любові поглядом Путіна. У цій альтернативній реальності так звані українці страждають від фальшивої свідомості, прищепленої Заходом, яка відокремила їх від їхньої справжньої російської сутності. За цією вивернутою логікою Росія насправді рятує Україну, повертаючи її до «російського світу».
Завжди важко переконати когось, що ви знаєте його інтереси краще, ніж він сам. Ще важче переконати людей у тому, що, бомбардуючи їх, ви намагаєтесь урятувати їх. Звичайно, українці й росіяни мають багато спільного в історії та культурі. Велика іронія полягає в тому, що, розпочавши своє незаконне вторгнення, Путін змусив українців вести війну за свою незалежність, яка неминуче загострить їхню унікальну українську ідентичність, а не послабить її.
Міф 5. Війну в Україні розпочав Захід, зокрема США. У Москви не було іншого вибору, крім як захищатися. Зараз вона бореться з об’єднаною силою «колективного Заходу», який сподівається використати війну для того, щоб послабити або знищити Росію. Військова допомога Заходу лише подовжує страждання України.
Нинішня повномасштабна війна почалася, коли Росія вторглася в Україну 24 лютого 2022 р. Хибне твердження про те, що Захід, діючи через Україну, є агресором, — класична дезінформаційна тактика, спрямована на те, щоб зобразити Росію жертвою війни, яку вона сама вибрала. Хоча цей наратив є відверто абсурдним, для дедалі більш ізольованого інформаційного середовища в Росії він слугує закликом до згуртування й мобілізації громадської підтримки авторитарної політики Кремля.
Те саме стосується боротьби Росії з «колективним Заходом». Прокремлівські політичні коментатори використовують цей наратив щоразу, коли Україна отримує воєнну допомогу від своїх західних партнерів або коли Росія втрачає контроль над тимчасово окупованими українськими територіями. ЄС, США й багато країн — членів НАТО надають Україні військову допомогу, щоб підтримати її спроможність відбивати неспровоковану російську агресію, але вони не беруть участі в бойових діях. Захід не хоче знищити Росію. Він хоче, щоб Росія припинила спроби знищити Україну.
Міф 6. США фінансують секретні програми з розробки біологічної зброї, які діють у лабораторіях в Україні та інших країнах.
Сфабриковані історії про «підпільні біолабораторії США» — це класичний приклад поєднання конспірологічної теорії з тактикою нагнітання страху, яку часто використовує Кремль, аби відвернути увагу й заплутати. Прокремлівська дезінформаційна екосистема перепрофілювала стару кампанію з дезінформації, яка спочатку використовувалася для перешкоджання американо-українському партнерству у сфері зменшення рівня біологічних загроз, щоб виправдати неспровоковане вторгнення Росії в Україну.
Мета прокремлівської дезінформації — стерти межу між біологічною зброєю та біологічними дослідженнями, навіяти страх, а також дискредитувати Україну. Звинувачення щодо фінансування США біологічних лабораторій в Україні для воєнних цілей неодноразово спростовувались авторитетними джерелами, зокрема верховним представником із питань роззброєння ООН Ізумі Накаміцу.
Міф 7. Санкції Заходу проти Росії є незаконними, дестабілізують світову економіку й підвищують вартість життя звичайних громадян у всьому світі. Санкції посилюють Росію та бумерангом б’ють по економіці європейських країн. Громадяни ЄС протестують проти санкцій і лідерів, які їх запровадили.
Прокремлівська дезінформація щодо санкцій, накладених ЄС і Заходом, демонструє низку протиріч. Санкції є незаконною, дестабілізаційною формою примусу, але водночас вони не працюють і навіть посилюють Росію. Цей дезінформаційний наратив спрямований на те, щоб применшити вплив західних санкцій для внутрішньої аудиторії в Росії та створити хибне враження, ніби ЄС розвалюється. Кремль прагне на міжнародному рівні розпалити необґрунтовані побоювання, що дії Заходу проти Росії мають негативні наслідки для всього світу.
Усі санкції ЄС цілком відповідають зобов’язанням за міжнародним правом. Санкції скорочують кошти Росії для фінансування війни й придбання ключових компонентів для свого військово-промислового комплексу.
На початку 2024 р. Федеральна служба державної статистики Росії, Росстат, повідомила, що російська економіка зросла на понад 3 % у 2023 р. Але багато хто з економістів уважає, що російським економічним даним бракує прозорості й достовірності, а дехто припускає, що статистика спотворюється.
Навіть якщо взяти російські цифри за щиру правду, макроекономічні показники країни, що здаються позитивними, значною мірою є результатом її переходу до економіки воєнного типу. Цей перехід насамперед полягає в зосередженні на промисловому виробництві воєнної техніки для вторгнення в Україну, значна частина якої згодом знищується або втрачається на полі бою, що призводить до занепаду інших секторів економіки. Прямі іноземні інвестиції впали до незначного рівня.
Згідно з даними, проаналізованими Інститутом економіки країн, що розвиваються, Банку Фінляндії, Росії дедалі важче підтримувати поточний темп зростання ВВП через те, що її здатність відновлюватися залежіть від галузей, пов’язаних із війною. Постійне збільшення державних витрат зумовлює нестабільність, а воєнна промисловість уже зіткнулася з обмеженням виробничих потужностей. Теперішня зосередженість на воєнному виробництві відволікає ресурси від цивільних галузей російської промисловості, а це ускладнює можливість забезпечення довгострокового зростання завдяки галузям, які зазвичай формують основу країн із розвиненою економікою. Крім того, російські витрати на війну дуже високі. Наприклад, одна масована ракетна атака на Україну 2 січня 2024 р. коштувала Росії близько 620 мільйонів доларів.
Водночас рубль зазнав значної девальвації. Інфляція стрімко зростає, з’являються ознаки перегріву економіки. Як наслідок, дедалі більше російських громадян відчувають фінансовий тягар війни у своєму повсякденному житті.
Міф 8. Європа слабка й розділена. ЄС та його лідери — маріонетки США. Санкції ЄС спричинили глобальний дефіцит продовольства через заборону російської сільськогосподарської продукції та енергетичну кризу — через заборону імпорту російської нафти й газу.
Прокремлівські ЗМІ регулярно зображують європейські держави як маріонеток або васалів США й НАТО, щоб применшити їхню значущість. Перегляньте наш аналіз заяв Кремля про втрату суверенітету ЄС. Однак у лютому 2024 р. нібито слабкий і розділений ЄС зібрав політичну волю, щоб ухвалити програму Ukraine Facility, за якою на відновлення України буде надано 50 мільярдів євро.
ЄС не є ворогом Росії. Але двосторонні відносини дуже постраждали через неспровоковане й невиправдане повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Європейська Рада затвердила 12 пакетів санкцій проти Росії та Білорусі. Ці обмеження спрямовані на послаблення здатності Росії фінансувати війну й конкретно націлені на політичну, військову й економічну еліту, відповідальну за вторгнення. Запроваджуючи санкції проти Росії, ЄС прагне надіслати Кремлю потужний сигнал рішучості та своєї єдності, а також послабити здатність Росії вести війну.
Що стосується міжнародного впливу санкцій, то санкції ЄС мають важливі винятки. Вони не зачіпають постачання продовольства й добрив. Головною причиною зростання цін на енергоносії були не санкції, а вторгнення Росії в Україну у 2022 р.
Міф 9. Європейські держави відчайдушно потребують російської нафти й газу та зрештою занепадуть без них.
Кремль має давню традицію використання енергоресурсів як зброї у своїх зовнішніх відносинах, і дезінформація є невід’ємною частиною цієї тактики. Тільки цього разу російські плани залякати ЄС перекриттям газових потоків із тріском провалилися, коли Європа не замерзла взимку. Коли Росія почала вимагати від Європи зробити вибір між Україною та російськими енергоносіями, відповідь європейських країн була однозначною: Україна.
ЄС та його держави-члени швидко вжили низку контрзаходів для підвищення власної енергетичної безпеки, наприклад розробили план REPowerEU і план «Збережіть газ для безпечної зими», який передбачає добровільне скорочення споживання природного газу на 15 %. Підземні сховища газу в ЄС було заповнено, і станом на лютий 2024 р. вони були заповнені на понад 80 %. Європа також диверсифікувала імпорт газу й уникла енергетичного шантажу з боку Росії.
Це ще одна спроба прокремлівської дезінформаційної машини вбити клин у трансатлантичну єдність, намагаючись запевнити світ у тому, що ЄС утратив суверенітет. Зокрема, інформагентства стверджували, що США підкорили ЄС і отримують вигоду від потрясінь на світових енергетичних ринках. Однак диверсифікація джерел постачання енергії є одним із наріжних каменів енергетичної політики ЄС. Це допомагає зміцнити європейську енергетичну безпеку, запобігти монополізації та посилити конкуренцію на енергетичному ринку.
Міф 10. Перемога Росії над Україною неминуча. Україна й Захід повинні прийняти це та не відмовлятися від мирних переговорів. Світ підтримує Росію більше, ніж Захід чи Україну.
Відтоді, як Росія розпочала «триденну війну», Україні вдалось успішно стримати наступ загарбників, переломити ситуацію та звільнити значні території від російського тимчасового військового контролю. Збройним силам України вдалося серйозно підірвати російські воєнні ресурси.
Стійкість України перед обличчям нищівної агресії продемонструвала справжнє значення мужності. Західна воєнна підтримка України щодня впливає на ситуацію на полі бою, допомагаючи обстоювати своє право на самооборону, закріплене в Статуті Організації Об’єднаних Націй.
Російські пропозиції щодо припинення вогню чи мирних переговорів не є щирими, це просто піар-хід. Детальний аналіз показує, що вони демонструють імперіалістичні російські вимоги до України: капітулювати й відмовитися від значної частини своєї території та суверенітету.
Істинний шлях до миру — повне виведення російських військ з України за межі її міжнародно визнаних кордонів і цілковита відмова Росії від своєї агресивної політики. Росія розпочала неспровоковану війну в Європі, явно нехтуючи міжнародним правом, зокрема Статутом ООН. Миру неможливо досягти, дозволяючи беззбройній Україні протистояти високомілітаризованій Росії, яка заперечує її суверенітет і не приховує популяризованих закликів до геноциду.
Щодо глобальної підтримки, ми відзначаємо, що близько 40 країн, зокрема більшість західних держав, а також Китай, продовжують надавати воєнну, гуманітарну й фінансову допомогу Україні. Кілька міжнародних правозахисних організацій, зокрема Human Rights Watch, нещодавно оприлюднили доповідь із закликом розслідувати воєнні злочини Путіна та інших російських високопосадовців у зв’язку з нападом Росії на українське місто Маріуполь. А Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів вимагала від Росії вивести всі свої збройні сили з території України.
На противагу цьому, Росія має таких надійних союзників: Білорусь, Північна Корея, Еритрея та Сирія.
Міф 11. Росія веде священну війну проти безбожної України за захист традиційних цінностей. Росія — справжній захисник християнства й віри загалом. Україна, узурпована безбожними язичниками київського режиму, є фундаментальним злом.
Росія часто виправдовує свою війну проти України, називаючи її священною війною проти самого Сатани. У перші тижні й місяці війни Кремль використовував твердження про нечестивий союз України з потойбічними силами, щоб пояснити відсутність успіхів Росії на полі бою.
Часто прокремлівські політичні коментатори, зокрема Володимир Соловйов, використовують цей дезінформаційний наратив у поєднанні з необґрунтованими звинуваченнями України й Заходу в нібито спробі знищити православну церкву. Ця маніпулятивна тактика набрала обертів у 2019 р., коли Православна церква України отримала статус незалежної, а також у листопаді 2022 р., коли український уряд оголосив, що розробить закон про заборону пов’язаних із Росією церков.
Демонізація України та її західних союзників як безбожних язичників використовується в поєднанні з прокремлівським дезінформаційним наративом про те, що Захід хоче знищити «традиційні цінності», а Росія їх захищає. Цей дезінформаційний наратив про захист цінностей, яким загрожує небезпека, просякнутий дезінформацією про спільноту ЛГБТІК+, яка часто навіть переходить межу відвертої мови ворожнечі.
Міф 12. Росія бореться в Україні проти західного імперіалізму й неоколоніалізму за створення багатополярного світового порядку, де країни не втручатимуться у внутрішні справи одна одної.
Кремлівський режим давно намагався публічно називати себе антиімперіалістичним і антиколонізаторським. Однак жорстока загарбницька війна Росії проти України оголила власні імперські й колоніальні амбіції Росії щодо її сусідів у Європі, на Кавказі та в Азії.
Розв’язавши війну на сході України у 2014 р., незаконно анексувавши Крим того самого року й розпочавши повномасштабне вторгнення у 2022 р., Росія грубо порушила міжнародне право й Статут ООН, загрожуючи світовому миру, глобальній безпеці й стабільності.
Другого березня 2022 р. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй переважною більшістю голосів ухвалила резолюцію, у якій засудила жорстоке вторгнення Російської Федерації в Україну й вимагала від Росії негайно вивести свої війська та дотримуватися норм міжнародного права.
У жовтні 2022 р. Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів проголосувала за засудження спроб Росії анексувати чотири тимчасово окупованих регіони України після проведення фіктивних референдумів.
Усесвітнє засудження воєнної агресії Росії проти мирного сусіда свідчить про те, що Росія ізольована й не має союзників.
Міф 13. Україна — зла нацистська держава, якою керують нацистські лідери. Тому саме її існування загрожує Росії. Росія бореться за збереження історії. Уся Європа підтримала вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз — так само, як сьогодні Європа підтримує нацистську Україну. Росія продовжує Велику Вітчизняну війну в Україні, щоб очистити світ від нацистів.
Мабуть, головним міфом російської агресії проти України є звинувачення в тому, що Україна, українці й українство певною мірою є нацистськими. Це звинувачення завжди було абсурдним і було би смішним, якби наміри Кремля не були вбивчими. Без цього наклепу російські лідери не могли би виправдати своєї агресії проти України. Тому вони повторюють його знову, і знову, і знову.
Але цей міф не лише виправдовує незаконне вторгнення Росії. Він також слугує підставою для здійснення Росією геноциду проти української мови, культури, держави й навіть українського народу, як ми вже зазначали раніше. В уяві радикальних російських націоналістів Україна є «антиросією», що протистоїть Росії, як антиматерія протистоїть матерії, і саме її існування є смертельною загрозою. Кремль навішує ярлик нациста на кожного, хто чинить опір його агресії проти України, як-от, наприклад, на Канаду.
Ми роками уважно стежили за тим, як Кремль використовує наратив про «нацистський привид». Кремль незмінно використовував це зручне дезінформаційне кліше протягом усієї війни, щоб дегуманізувати й очорнити українців. Створення Путіним образу Росії як приборкувача нацизму є класичним прикладом проєкції — способом Кремля перекласти на іншого провину за власні деструктивні дії.
Звинувачення всієї Європи в підтримці вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз надзвичайно дивні. Вони перевертають історію з ніг на голову. Насправді в 1942 р. антигітлерівська коаліція охоплювала 26 держав, а також уряди окупованих європейських країн у вигнанні. Твердження про те, що покликання Росії — це боротьба з нацизмом, має на меті зумовити сильну психологічну чи емоційну реакцію та є не лише маніпулятивним, а й просто сміховинним, особливо враховуючи схильність Кремля до відверто антисемітської риторики.
