П’ять поширених прокремлівських дезінформаційних наративів
Концепція «наративів» часто зустрічається в контексті російської та прокремлівської дезінформації та спроб впливу.
- Наратив — це загальна ідея, що передається через тексти, зображення, метафори й інші засоби. Наприклад, неодноразове зображення окремих політиків шахраями зрештою створить наратив про те, що всі політики є корумпованими й брехливими.
- Прокремлівські дезінформаційні ЗМІ використовують низку наративів, які слугують шаблонами для конкретних історій і можуть бути адаптовані під цільову аудиторію. Для кожної аудиторії використовується свій наратив.
- Деякі із цих наративів використовуються вже сотні років. Варіанти наративу про «Захід, що загниває» зустрічаються ще в текстах XIX століття.
- Наративи можна комбінувати й змінювати залежно від поточних подій і переважних поглядів.
Нижче наведено огляд п’яти найпоширеніших наративів, які регулярно з’являються в російських і прокремлівських дезінформаційних ЗМІ.
Цей наратив загалом базується на ідеї про те, що «злі еліти» відірвані від потреб «мас», і є поширеним популістським кліше, яке може бути особливо ефективним під час виборів. Ми неодноразово зустрічали його раніше: партія чи кандидат, які називають себе «голосом народу» або «мовчазною більшістю», використовують цей наратив для нападу на політичну еліту й пропонують виборцям прості рішення для складних проблем. Цей наратив може бути дуже успішним, оскільки він дарує цільовій аудиторії цапа-відбувайла, якого можна звинуватити в усіх невдачах: банкірів, великі корпорації, євреїв, олігархів, мусульман, брюссельських бюрократів. Російські й прокремлівські дезінформаційні ЗМІ активно використовували цей наратив напередодні референдуму 2016 року щодо виходу Великої Британії з ЄС, як демонструють ці дві статті Sputnik: «Загроза з боку єврократії створює небезпеку для Європи» та «Ваффен-ЄС». Обидві історії знайшли відгук у кампанії «Голосуй за вихід».
Ще одна характерна риса цього наративу — ставити під сумнів законність виборчого процесу. Наприклад, Sputnik часто «доповідає» про уявні фальсифікації на виборах, підкреслюючи ідею про те, що еліта маніпулює виборами. Ось приклади про Німеччину (німецькою мовою), Швецію (російською мовою) та Україну (російською мовою).
Наратив «еліти проти народу» існує вже понад сто років. Його розповсюджувачі називають себе голосом розуму й захисниками безправних громадян, які говорять правду, виступаючи проти еліт, котрі за будь-яку ціну намагаються приховати цю «правду». Така «правда» може стосуватися різноманітних питань, зокрема міграції, політики й економіки, причому конкретні еліти, які вважаються «винними» в приховуванні правди, стратегічно вибираються залежно від невдоволення цільової аудиторії. Насправді цей наратив можна адаптовувати й застосовувати, мабуть, до нескінченної кількості проблем: «міграційну кризу спричинили великі корпорації для отримання дешевої робочої сили»; «глобальне потепління — обман, який використовують банкіри, щоб відволікти увагу громадськості від реальних світових проблем». Цей список можна продовжувати.
Хоча, на перший погляд, цей наратив співчуває простим людям, насправді його походження є виключно авторитарним. Зроблені заяви рідко підкріплюються доказами, а за принципами конспірологічного мислення сама відсутність доказів використовується як підтвердження: «Бачите, наскільки впливовими є еліти? Вони приховують усі сліди своєї змови!» Зазвичай такий наратив також вимагає, щоб читач довіряв тільки словам оповідача: «Я знаю правду, повірте!» Фактично як усі наративи, які ґрунтуються на конспірологічних теоріях, цей наратив вимагає від аудиторії приймати твердження на підставі віри, а не фактів.
Наратив про «загрозу цінностям» адаптується під широкий спектр тем і зазвичай використовується для оспорювання прогресивних настроїв Заходу щодо прав жінок, етнічних і релігійних меншин, груп ЛГБТК та інших. Відповідно до цього наративу «розпещений Захід» загниває під тиском декадансу, фемінізму й «політкоректності», у той час як Росія уособлює традиційні патріархальні цінності. Цей наратив відображено на карикатурі 2015 року, створеній російською інформаційною агенцією «РІА Новини». Вона ілюструє явний моральний занепад Європи: від Гітлера до сексуальних девіацій і майбутнього зі скаженими гієнами. Головною темою дезінформаційних наративів про цінності є концепції, що перебувають під загрозою, як-от «традиція», «порядність» і «здоровий глузд» — поняття з позитивною конотацією, але часто без чіткого визначення. Цей наратив створює систему «ми проти них», згідно з якою прихильникам традиційних цінностей загрожують їхні супротивники, які прагнуть установити дистопію морального банкрутства. Російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ просували різні варіанти цього наративу напередодні загальних виборів у Швеції у 2018 році, у чому можна переконатися тут і тут. У російськомовних ЗМІ, таких як сумнозвісна петербурзька фабрика тролів РІА ФАН, формулювання цього наративу є особливо агресивними: «Як виглядає країна, у якій перемогла толерантність: диктат геїв і лесбійок, приниження чоловіків і жінок, русофобія та страх».
На відміну від західної концепції цінностей, у якій важливою є підтримка прав людини на особисту недоторканність, безпеку, свободу слова, російська система цінностей передбачає сукупність колективних норм, яких повинна дотримуватися кожна людина. Водночас цей наратив завжди подається з високої моральної позиції, і в таких умовах мовчазна більшість, яка дотримується порядності й традиційності, зазнає нападів ліберальної «тиранії». Цільову аудиторію закликають вступити до лав героїв, які сміливо відстоюють сімейні цінності, християнство та непорочність.
Російські й прокремлівські джерела дезінформації люблять стверджувати, що окремі країни втратили свою справжню суверенність. Російське інформаційне агентство «РІА Новини» ілюструє цю ідею карикатурою: дядько Сем запалює конфорку на газовій плиті, змушуючи європейців підстрибувати й вимагати санкцій (звісно, проти Росії).
Цей наратив має безліч прикладів: Україною правлять іноземці, а також балтійські країни — не зовсім країни, або ЄС підконтрольний Вашингтону. НАТО та ЄС переслідують мілітаристські й бюрократичні цілі, нехтуючи інтересами своїх держав-членів і, звичайно ж, їхніх громадян — іноді навіть не навмисне, а просто через некомпетентність або відірваність від реальності. Вам вирішувати, яке пояснення гірше: неспроможність чи злий намір.
З наративом про втрачений суверенітет тісно пов’язаний наратив про загрозу національній ідентичності, відповідно до якого екзистенційна небезпека має безліч джерел: іслам, геї, права дітей тощо.
Останні події вказують на те, що ці наративи можуть мати значний вплив на аудиторію. Європейські уряди просто отримують інструкції від НАТО, Брюсселя та Вашингтона. Європа окупована США. Німеччина — більше не суверенна держава. Співпраця національних урядів європейських держав зображується як капітуляція перед іноземними правителями.
Цей наратив успішно використовувався щодо кількох європейських виборів і референдумів. Переконання виборців у тому, що причиною їхнього невдоволення є передавання ресурсів «іншим» — іноземцям, банкірам, корпораціям, меншинам, — виявилося ефективною стратегією маніпуляції. Справді, у поєднанні з розпалюванням ностальгії за міфічним національним минулим, цей наратив є однією з найбільш руйнівних дезінформаційних стратегій. Його використовували щодо референдуму про незалежність Каталонії, виходу Великої Британії з ЄС і кількох національних виборів.
Як згадувалося вище, Росія вже понад століття пророкує неминучий занепад Європи. Твердження про те, що Європа або держави — члени ЄС перебувають «на порозі громадянської війни», добре спрацювало не лише в 1919 році, а й у 2019 році. Це дієвий наратив, який зазвичай знаходить відгук у цільової аудиторії, незважаючи на те, що Європа й досі не занепала та за багатьма показниками продовжує процвітати.
Цей наратив регулярно використовують російські й прокремлівські дезінформаційні ЗМІ: супердержава ЄС занепадає, економіка США розвалюється, НАТО руйнується, рух жовтих жилетів знищує банківську систему. Карикатурист «РІА Новини» описує тероризм у Європі як смертоносного скорпіона, якого європейці несвідомо поклали собі до кишені.
Цільові аудиторії, які — обґрунтовано чи ні — уже побоюються політичних і соціальних заворушень у своїх країнах, є особливо сприйнятливими до цього наративу.
Ось чому цей наратив найбільш ефективний у періоди реальних політичних проблем, як-от міграційна криза восени 2015 року. Звичайно, величезний потік мігрантів до Європи створив серйозні проблеми для європейських урядів, але російські й прокремлівські ЗМІ вкрай перебільшили цю ситуацію та зобразили її апокаліптичною, повідомляючи про кризу як про занепад системи. Звичайно, система залишилася неушкодженою, але образ занепаду затримався.
Аналогічний підхід простежується в російських і прокремлівських репортажах про протести жовтих жилетів у Франції. Право висловлювати невдоволення урядом і політикою є невід’ємною частиною демократії, і громадяни будь-якої європейської країни можуть виходити на вулиці з протестами. Рух жовтих жилетів належить до європейської демократичної традиції та не свідчить про руйнування системи.
Цей наратив також іноді використовується для нарікання на уявне руйнування моральних цінностей і традицій у Європі. Наприклад, російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ регулярно описують права дітей у Європі як посягання на сімейні цінності. Європа гине, відкидаючи порядність і мораль.
Останнім засобом дезінформації, який зазвичай використовується за наявності переконливих доказів та аргументів на противагу, є висміювання певної теми. Чудовим прикладом цієї стратегії є справа Скрипаля. Російські й прокремлівські дезінформаційні ЗМІ намагалися подати спробу вбивства із сарказмом і перетворити трагедію в один великий жарт. Загалом, щодо виборів цей метод передбачає використання різних зневажливих слів для приниження концепції демократії, демократичних процедур і кандидатів. Кремлівський помічник Владислав Сурков описує концепцію демократії як «протистояння покидьків», а натомість рекомендує «просвітлене правління» Володимира Путіна як альтернативу для Європи. Кремлівські ЗМІ майже безперервно висміюють українського президента Петра Порошенка, як і весь виборчий процес в Україні. На думку російських державних ЗМІ, вибори з кількома кандидатами і без очевидних результатів — це просто цирк.
Звісно, сатира, гумор і пародія є невід’ємними складовими суспільного дискурсу. Право жартувати над політиками або бюрократами має велике значення для будь-якої демократії. Іронія в тому, що російські та прокремлівські дезінформаційні ЗМІ найчастіше намагаються приховати свою антизахідну брехню та обман за пеленою сатири, називаючи це правом на свободу слова. Одночасно вони абсолютно не допускають жодної сатири, яка критикує Кремль або підриває його політичну програму. Прикладом такого лицемірства є заборона в Росії британської комедії 2018 року під назвою «Смерть Сталіна».
У 2017 році Центр передового досвіду в галузі стратегічних комунікацій НАТО опублікував звіт, який пояснює, як російські й прокремлівські дезінформаційні ЗМІ використовують гумор для дискредитації західних політичних лідерів. Латвійська вчена Солвіта-Деніс Ліпніце, яка є одним із його авторів, запропонувала термін «хахаганда» для цього виду дезінформації, який ґрунтується на висміюванні інститутів і політиків. Мета хахаганди — не переконати аудиторію в правдивості конкретного жарту, а скоріше підірвати довіру до певної мішені через глузування та приниження.
Як бачимо, ці п’ять наративів тісно пов’язані один з одним і мають спільну тему — звуження прав і можливостей під керівництвом «злих еліт». Національні уряди є слабкими й неефективними, громадяни — безправними, їхні традиції знищуються. І чиїми силами? Брюссельських бюрократів, корпоративних бізнесменів, тіньових правителів і, звичайно ж, фашистів! На противагу цьому хаосу, незахищеності й моральному занепаду в Європі та західних країнах Росія зображується як джерело патріархальної безпеки й стабільності. Більше того, російські лідери навіть захищають російський режим «просвітленого авторитаризму» як ідеальну політичну систему майбутнього.
Ще одна спільна риса цих основних наративів — напад на західні демократичні інститути й правові системи для того, щоб викликати недовіру, соціальну фрагментацію, з кінцевою метою підірвати демократію. Ця стратегія культивування недовіри застосовується для переконання громадян у тому, що їхня участь у демократичному процесі є безглуздою: голосувати немає сенсу, оскільки систему «підлаштовано» під інтереси еліт і вона лише експлуатує простих громадян. Отже, демократія зображується як фарс, який до того ж є неефективним і не може впоратися з проблемами сучасності.
